Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

— Гадаєте, він чарофаг? 

— Я вважаю, що він харчується магією, от і все, — сказав Ваймз, який не мав класичної освіти. — Усі ці болотяні дракончики постійно на межі вимирання, а уявіть, що колись у доісторичні часи хтось із них раптом навчився використовувати магію. 

— Колись у світі було повно природної магії, — замислилася леді Ремкін. 

— От бачите! Врешті-решт усім живим істотам потрібне повітря і море. Якщо навколо є природний ресурс, його обов’язково хтось використає, правда? І тоді зникають проблеми із поганим травленням, надмірною вагою, розмахом крил і тому подібним, адже про все це має подбати магія. Ось так! 

«Але магії знадобиться дуже багато», — подумав він. Йому б не вдалося точно й впевнено сказати, який обсяг магії здатний так змінити світ, аби вкритий сталевою лускою багатотонний велетень шугав у небі, мов ластівка. Аж ніяк не менше, аніж цілий безмір. 

Всі ці крадіжки… Хтось годував дракона. 

Капітан озирнувся на Бібліотеку Невидної академії — величезне нагромадження магічних книжок і найпотужніший осередок чистої сили чарів у Дискосвіті. 

А зараз дракон навчився самостійно добувати собі їжу. 

Ваймзу стало болісно-очевидно, що леді Ремкін поворухнулася, а наступної миті він уже із жахом дивився, як вона крокує до дракона, випнувши величезне, мов ковадло, підборіддя. 

— Трясця! Що ви робите?! — гучно прошепотів він. 

— Якщо він родич болотяних драконів, може, я зумію його приборкати, — відповіла та. — Треба дивитися їм в очі і говорити рішучим суворим тоном. Бачте, у них сили волі немає. Це просто великі слимаки. 

На свій сором, Ваймз усвідомив, що його ноги аж ніяк не хочуть рвонути з місця у безумну вилазку і дати йому можливість відтягнути леді Ремкін назад. Його гонор був від цього не в захваті, а тіло відчувало цілком реальну загрозу вплавитися у найближчу стіну, і загрожувало це аж ніяк не гонору. 

Палаючими від сорому вухами він почув її голос: 

— Поганий хлопчик! 

Площею розкотилося відлуння цього жорстокого вироку. 

«Боги, — подумав він. — Невже драконів дресирують саме так?» Вказують їм на випалений шмат підлоги і погрожують натицяти носом? 

Набравшись духу, він визирнув з-за жолоба. 

Дракон повільно крутив головою, наче стрілою крана. Йому було трохи важко зосередити погляд на леді Ремкін, бо вона стояла дуже близько. Ваймз помітив, як примружилися величезні червоні очі: істота намагалася розгледіти, що коїться в неї просто під носом. Вона здавалася спантеличеною, і Ваймз цілком розумів цю реакцію. 

— Сидіти! — рявкнула леді Ремкін таким безапеляційним тоном, що навіть Ваймз мимоволі відчув, як підгинаються ноги. — Гарний хлопчик! Може, десь тут у мене є шматочок коксу… 

І вона поплескала по кишені. 

Дивитися в очі — ось що найважливіше. «Не варто їй було відводити погляд навіть на мить», — подумав Ваймз. 

Дракон ліниво підняв один пазур і пришпилив її до землі. 

Не тямлячись від жаху, Ваймз наполовину підвівся, і тоді Еррол вирвався й одним стрибком перемахнув через жолоб. Він застрибав площею: наполовину летів, наполовину біг, ляскаючи крильцями і хапаючи пащею повітря. Дракончик намагався дихнути вогнем, але з горлечка виривалося лише хрипке відригування. 

Назустріч йому линуло біло-блакитне полум’я. Через площу пролягла смуга розжареної лави у кілька ярдів завдовжки. Однак сміливця не зачепило — та й важко було поцілити в Еррола, поки той летів, бо він і сам не знав, куди його несуть крильця і де він опиниться наступної миті. Спинившись, дракончик неодмінно загинув би, тому він, мов перелякана, але затята броунівська частинка, крутився дзиґою та підстрибував, ухиляючись від дедалі нещадніших вогненних пострілів. 

Великий дракон зіп’явся на задні лапи — пролунав такий звук, наче розмотували десяток якірних ланцюгів одночасно, — і спробував збити набридливого зухвальця. 

Тієї миті Ваймзові ноги нарешті припинили опір і вирішили, що вряди-годи можна й погеройствувати. Тримаючи меч напоготові (раптом якось згодиться), він миттю подолав відстань, що відділяла його від леді Ремкін. Схопив її за плече й за шмат просякнутої грязюкою сукні і закинув на спину. 

Ваймз подолав декілька ярдів, перш ніж усвідомив, який це помилковий маневр. 

— Гнгх, — вичавив із себе він. 

Хребет і коліна плавилися, намагаючись поєднатися навіки. Перед очима блимали пурпурові цятки. На додачу до всього того, в шию впиралося щось дивне — але гостре і, схоже, вироблене з китового вуса. 

Завдяки інерції вдалося ступити ще декілька кроків. Ваймз розумів, що коли зупиниться — його просто розчавить. У своєму родоводі Ремкіни століттями робили ставку не на красу, а на здорову дебелість і міцний кістяк. І домоглися чудових результатів. 

За кілька футів від нього на бруківці затріскотіло блакитнувате драконяче полум’я. 

Потім він і сам не міг достеменно пригадати, чи справді підстрибнув на кілька дюймів у повітря і зміг подолати решту дистанції до схованки бігом у цілком достойному темпі. 

Можливо, у надзвичайних ситуаціях кожен здатен оволодіти вмінням миттєво пересуватися, яке для Ноббі стало другою натурою. Хоч там як, жолоб тепер опинився позаду, а леді Ремкін лежала в його обіймах — точніше притискала його руки до землі своїм тілом. Він спромігся висмикнути їх і почав розтирати її, щоб повернути до життя. А далі що? Поранень на ній він не бачив. Щось пригадував про те, що треба нібито розстібнути на людині одяг, але в цьому разі точно не впорався б: знадобилися б спеціальні інструменти. 

Леді Ремкін вирішила цю нагальну проблему: схопилася за край жолоба і рвучко сіла. 

— Он як, — промовила вона. — Я тебе зараз капцем… 

І тут вона вперше поглянула на Ваймза. 

— Якого милого тут… — знову заговорила вона, а потім нарешті помітила, що коїться в нього за спиною. 

— От собака. Пардон за мою хапонійську. 

Еррол втрачав сили. Його крильця-обрубки не були придатні до справжнього польоту. Він не падав лише завдяки тому, що несамовито махав ними, ніби курча. Повітря з посвистом розтинали величезні пазури. Одним із них зачепило фонтан на площі, і він вщент розвалився. 

Наступний удар втрапив точнісінько в Еррола. 

Він пролетів у Ваймза над головою по прямій висхідній траєкторії і врізався у дах. 

— Піймайте його! — крикнула леді Ремкін. — Піймайте негайно! Справа життя й смерті! 

Здивовано глянувши на неї, Ваймз кинувся вперед і підняв Еррола, коли дракончикове грушоподібне тіло перевалилося через край даху і впало вниз. Воно виявилося на диво важким. 

— Слава небесам, — сказала леді Ремкін, важко спинаючись на ноги. — Вони так легко вибухають… Це могло дуже погано закінчитися. 

І тут вони згадали іншого дракона. Цей був не з тих, що вибухають, а з тих, що полюють на людей. Вони повільно розвернулися. 

Нависаючи над ними, чудовисько фиркнуло і відвело погляд, немовби ці двоє не становили для нього жодної цікавості. Воно важко піднялося у повітря і одним лінивим помахом крил розвернулося й повільно відлетіло геть від площі, вгору, поринаючи в туман, що клубочився над містом. 

Ваймз більше переймався зараз маленьким дракончиком, якого тримав на руках. У животі у нього загрозливо буркотіло. Тепер капітан шкодував, що не приділив більше уваги книжці з анатомії драконів. Можливо, бурчання в животі означає, що дракон от‑от вибухне? Чи треба чекати, поки воно припиниться? 

— Ми повинні його наздогнати! — сказала