Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Я розповіла Деміану про людей, які приходили та про обшук. Помітивши його серйозне та похмуре обличчя, обережно запитала:

— Не слід було їх пускати в будинок, так?

— У тебе не було вибору. Укази короля справді не обговорюються. Усі повинні беззаперечно йому підкорятися.

— Але ж у будинок можна впустити таким чином і ворога, — зауважила я.

— Можна, можливо. Але щоб здобути форму для трьох людей, для початку потрібно її з когось зняти. Не думаю, що це пройшло б непомітно. Так що не хвилюйся, в будинку були дійсно люди Його Величності.

— Але як дізнатися, що вони шукали? Що їм потрібне від тебе?

Деміан замислився і сперся плечем на дерево, де кілька хвилин тому стояв Ерстен. Він виглядав таким стомленим і стурбованим, що моє серце стиснуло від співчуття. Я знову наклала заклинання, і в цей момент чоловік повернув голову до мене і придивився до мене сповненими ніжностями очима.

– Дякую, – прошепотів він і торкнувся рукою мого обличчя. - Що ж до короля, то я думаю рано чи пізно його люди викличуть мене на допит. Тоді й дізнаємось. Хоча… дуже хотілося б знати, чим я займався раніше.

— Може, Ваша мати зможе пролити світло на Ваше минуле? – припустила я.

– Може. А тепер пішли вечеряти, я страшенно зголоднів!

Після вечері Деміан закрився у своєму кабінеті, сказав, що хоче перевірити деякі папери. Був уже пізній час, коли я раптом зрозуміла, що зовсім не розповіла чоловікові про те, що після того, як ми повернулися зі світу Хаосу, він зустрічався з кимось у королівському палаці. А також я згадала уривки слів у кареті між Хортом і Деміаном, перш ніж вони перейшли незнайомою мені мовою.

Я постукала в його кімнату, сподіваючись, що він ще не спить. А потім спустилася до його кабінету, коли зрозуміла, що він ще не лягав спати. Мені не давав спокою сьогоднішній обшук і я хотіла якнайшвидше розповісти Деміану, допомогти йому хоч щось згадати.

Але відчинивши двері, я застигла на місці, помітивши, що чоловік не один. У такий пізній час у його кабінеті була Софі. Він тримав її за руку і вони були так близько один до одного.

— П-пробачте, - промимрила я і вискочила з кабінету.

– Вікторія! - почула я позаду себе, але не зупинилася. Забігла до своєї кімнати і зачинила двері. Я уявила погоню, але ніхто за мною не біг. З чого це? Я підійшла до вікна. Не варто думати, що люди змінюються. Та я й не мріяла ні про що! Просто... я подивилася на троянди, що стояли у вазі на столі і шлюбне свідоцтво... і не могла зрозуміти його намірів.

Я здригнулася, почув стукіт у двері.

— Вікторіє, відчини двері, - пролунав з коридору чоловічий голос. Я схрестила руки на грудях, але не зрушила з місця. Стук повторився. – Вікторіє!

Скрипнула зубами і різко відчинила двері.

— Я страшенно втомилася і хотіла б лягти спати, мілорде. Пропоную перенести Вашу розмову на завтра, – швидко озвучила я і спробувала зачинити двері. Але Деміан не дав мені це зробити.

Ми зустрілися поглядами. Навіть незважаючи на його помутнілі очі, у його погляді передавалася рішучість! Він так уважно мене розглядав, наче тільки вперше побачив!

— Добре, я згоден перенести розмову на завтра, - несподівано для мене промовив він, чим сильно здивував. – Але слуги вже лягли спати, а мені треба обробити рани. Не допоможеш мені, люба?

У мене навіть холодок пробіг по спині від його слів та інтонації. Немов переді мною стояв колишній Деміан.

— Здається, дехто з прислуги ще не ліг спати. Попросіть її. Впевнена, що вона не відмовить.

Деміан так ніжно посміхнувся.

— А ти впевнена, що я бажаю її дотиків, а не твоїх?

Що? Про що він?

— Впевнена, – пирхнула я. – Своїм очам я довіряю більше, ніж чоловічим словам.

— А я ще нічого тобі не сказав, Вікторіє, - усміхнувся він і, трохи натиснувши на двері, відчинив її ширше і зайшов до моєї кімнати.

Я залишилася стояти на місці, схрестивши руки на грудях і не закриваючи двері, вказуючи на вихід. Тим часом, Деміан підійшов до наших суміжних дверей і відчинив їх. Спокійно увійшов у свою спальню, не промовив жодного слова. Я видихнула, зачинила двері і підійшла до другої, щоб зачинити її знову за замок, але застигла. Деміан уже встиг зняти піджак і сорочку, і я зараз невідривно дивилася на його рани, що кровоточили. Як же хотілося грюкнути дверима, але совість не дозволила. Адже я розуміла, що він спеціально маніпулює мною. Знає, що я не зможу залишити його у такому стані!

Я приречено зітхнула, підібгала губи і пройшла до його кімнати. Він скоса стежив за мною, сів на маленький пуф біля столу, де стояли всі ліки.

Я обережно відклеїла пов'язки з його спини. Так не могло продовжуватись! Треба було щось робити з цими ранами! Поки обробляла його спину, розповіла все те, що згадала про ті дні. Деміан уважно слухав, не ставлячи жодного питання.

Наклеїла останній пластир, ще раз наклала заклинання, і вже збиралася йти, як чоловік раптово заговорив.

— Вікторіє, я не пам'ятаю свого минулого, але це не означає, що мене так легко зараз обдурити чи зловити у пастку.