Читати книгу - "Метафізика"

сенсі насильства, а натомість, говорячи так, ми маємо на увазі, що не може бути інакше), інші ж [30] — не з необхідністю і не завжди, а в більшості випадків, то в цьому й полягає начало та причина існування випадкового; адже те, що існує не завжди і не в більшості випадків, ми й називаємо випадковим. Так, якщо в розпалі літа стає зимно й холодно замість задухи й спеки, ми говоримо, що це сталося випадково, тому що [35] останнє стається завжди або в більшості випадків, а друге — ні. І якщо людина є білою, то це випадковість (адже так буває не завжди і не в більшості випадків), натомість те, що вона є живою істотою, — це не випадковість. Скажімо, також те, що будівничий уміє лікувати, є випадковістю, [1027а] оскільки займатися цим неприродно для будівничого, бо це справа лікаря, але випадково будівничий уміє лікувати. Так само вмілий кухар, який прагне потішити, міг би приготувати щось корисне для здоров’я, але це вміння вже не належить до кухарського мистецтва; тому ми кажемо, що це є випадковим, або побіжним. Хоча насправді він начебто приносить користь, але це не є його безпосередньою метою. Справді, щодо інших речей існують певні здатності до їхнього створення, стосовно ж випадкових речей немає ніякого певного мистецтва, ані певної здатності; бо у сущого, що виникає випадково, саме випадковість і є причиною. Тож, оскільки не все, що існує чи стає, є з необхідністю і завжди, а натомість [10] більшість є у більшості випадків, необхідно має бути суще за випадковим збігом. Так, не завжди і не в більшості випадків білий є освічений; коли ж таке інколи стається, то це буде випадковим збігом (інакше все було б із необхідністю). Отож причиною випадковості є матерія, що здатна бути іншою, ніж вона буває в більшості випадків. [15] Спочатку слід з’ясувати, чи справді ніщо не існує ні завжди, ні в більшості випадків. Чи це неможливо? Адже, окрім цих двох можливостей, існує щось, що трапляється за збігом.

Але чи стоїть справа так, що існує щось, що є в більшості випадків, і нічого, що є завжди, чи все ж таки існує щось вічне? Це питання слід розглянути пізніше[78], проте очевидно, що [20] немає науки про випадкове, або побіжне, позаяк усі науки стосуються або того, що є завжди, або того, що в більшості випадків. Адже інакше як можна навчатися або навчати іншого? Адже має ітися про щось визначене або як те, що є завжди, або в більшості випадків, як-от медова суміш тому, кого лихоманить, є корисною у більшості випадків. Натомість щодо винятків із цього правила, тобто коли суміш не є корисною, [25] нічого такого сказати не можна. Приміром, якщо сказати, що на молодику, то і те, що трапляється на молодику, буває або завжди, або в більшості випадків. Натомість випадкове є винятком із правила.

Отже, про те, що таке випадкове, або побіжне, і яка його причина, а також про те, що науки про нього немає, ми сказали.

3

Очевидно, що про начала та причини, які можуть виникати і знищуватися, можна говорити [30] незалежно від їх фактичного виникнення й знищення. Адже інакше все мало б існувати з необхідністю, оскільки те, що виникає і знищується не випадково, має певну необхідну причину. Тож якщо запитати, чи відбудеться це, чи ні? — то відповідь буде: так, якщо відбудеться щось інше; якщо ж ні, то ні. А те своєю чергою відбудеться, якщо відбудеться ще щось інше. І таким чином зрозуміло, що, постійно віднімаючи якийсь час від обмеженого відтинка часу, ми дійдемо до теперішньої миті. [1027b] Скажімо, ця людина помре від хвороби або насильною смертю, якщо вийде з дому, а вийде вона, якщо їй захочеться пити, а захочеться їй пити, якщо відбудеться щось інше, і так доходимо до того, що відбувається тепер, або до чогось, що вже відбулося. Наприклад, це станеться, якщо їй захочеться пити; а захочеться пити, якщо вона їстиме гостре; [5] а це або відбувається, або ні, так що з необхідністю помре або не помре. І те саме стосується минулих подій. Адже це — я маю на увазі минуле — вже присутнє в чомусь. Тому все, що буде, буде з необхідністю, наприклад, смерть того, хто живе; адже якась причини цього вже виникла, [10] скажімо, якісь протилежні явища в тому самому тілі. Однак помре людина через хворобу чи насильною смертю, ще не визначилося, а натомість це залежить від того, чи станеться «оце-от». Тож очевидно, що ми доходимо до певного начала, проте від нього до іншого вже переходу немає. Тому воно буде началом того, що станеться одне з двох, і іншої причини його виникнення немає. Проте від начала якого виду та від причини якого виду веде відлік походження випадкового, [15] — чи від матерії, чи від цільової причини, чи від рушійного начала, — це й слід розглянути насамперед.

4

Отже, про суще за збігом досить (позаяк воно достатньо визначене). Що ж стосується сущого як істинного — і несущого як хибного, — то воно обумовлене поєднанням та розділенням, а і те, і друге разом [20] постають як полюси суперечності (бо істинне стосується ствердження у випадку поєднання предмета і того, що йому приписується, і заперечення у випадку, коли вони розділені, натомість у випадку з хибним все навпаки; натомість яким чином можна щось мислити разом і мислити нарізно, то це інше питання; під «разом» та «нарізно» я маю на увазі не послідовність, [25] а те, що виникає щось єдине).

Адже хибне та істинне містяться не в речах, так що, скажімо, благо є істинним, а зло неодмінно хибним, а натомість у думці; що ж до простих речей та щосності, то тут істинне й хибне перебувають навіть не в думці.

Тож те, що належить дослідити стосовно сущого і несущого в такому сенсі, слід розглянути пізніше[79]. Оскільки ж зв’язування [30] та розділення відбуваються в думці, а не в речах, а суще в такому сенсі відмінне від сущого у власному сенсі (адже думка з’єднує чи відділяє або щосність, або якість, або кількість, або щось інше), то суще за збігом та суще як істинне слід тепер залишити. Адже причина одного є невизначеною, а другого — певний стан думки, [1028а] і як одне, так і друге стосуються того роду сущого, що лишився, і не