Читати книгу - "Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон"

Наступні пару місяців думаю про те, як думки і слова впливають на реальність. Як інакше можна пояснити те, що відразу після того, як я сказала Ромі про брак вільного часу, так і сталося. Уже наступного дня мама потішила мене тим, що в репетитора, до якого я хотіла давно потрапити, з'явилося вільне місце.

Одночасно з цим із тривалого лікарняного вийшов мій репетитор з англійської та одразу заявив, що ми маємо надолужити всі два місяці пропущених занять.

На початку жовтня випала можливість підробити у квітковому магазині, у маминої подруги. Я б не хотіла займатися чимось подібним усе життя, але збирати букети мені подобається. До того ж, виходить і справді красиво. Та й такий спосіб підробітку після школи — чудова можливість накопичити грошей на випускний образ, щоб не тягнути в батьків. Більшість однокласниць ще півроку тому купили вечірні сукні та записалися на всілякі процедури. Тільки не я, яка до останнього відкладаю цей момент.

Загалом у мене не залишилося жодного вільного дня або вечора. Навіть проєкт довелося закинути на тривалий час, тому що з Ромою випадала можливість бачитися лише в школі, на репетиціях вальсу, і в рідкісних випадках, коли в мене виходило вибратися на його ігри. Природно, що я намагалася не пропустити жодної, але кілька разів просто вирубалася після чергового репетитора.

Барінов так само продовжував телефонувати майже щовечора. Щоправда, до запитань ми не добиралися, бо хотілося поговорити про щось абстрактне.

Навіть Свєтка, здається, заспокоїлася. Ніяк не реагувала на те, що ми разом із Ромою танцюємо вальс і сидимо разом на факультативі.

Хоча, я не заперечую, що через нестачу часу я просто перестала помічати подібні дрібниці.

Так настав травень. Цілих три місяці пролетіли, як кілька важких днів. Здається, у цей момент наді мною вирішили зглянутися абсолютно всі: закінчилися підготовка до іспитів із репетитором, оскільки ми встигли пройтися по всій програмі. Репетитор з англійської вирішив на вихідні поїхати відпочити в гори і, невдало підвернувши ногу, зламав її, забезпечивши собі ще один лікарняний. Підробіток у магазині закінчився, бо з декрету повернулася дівчинка, яку я підміняла. Вона відходила на роботу всі дев'ять місяців вагітності і висиділа вдома лише три місяці після народження малятка. Ось це я розумію — любов до своєї справи. От би і мені знайти таке заняття, яке приноситиме стільки задоволення.

Знову мене нестерпно переслідувала думка про те, що я так і не визначилася з тим, куди хочу вступати і ким хочу бути. Як люди в такому віці обирають майбутню професію? Здається, що ніхто, крім мене, не відчуває подібних душевних мук, що завдає ще більше дискомфорту.

— І як ти провела перший нормальний вихідний? — запитує Рома, варто мені сісти поруч із ним.

Учора в мене була перша вільна неділя за ці довгі місяці.

— Неймовірно, — показую пальцями лапки і закочую очі. — Мама цілий день тягала мене по магазинах, щоб підібрати випускний образ.

— І як, вдало? — посміхається він.

— Ще й як, — хмикаю і криво посміхаюся. — Усе вийшло купити за одну поїздку. Це досягнення.

— Ти виглядаєш незадоволеною, — зауважує Рома. — Хіба дівчатка не люблять ходити на шопінг?

— Ти мислиш стереотипами? Раніше не помічала, — розчаровано зітхаю. — Можеш, вважати, що я неправильне дівчисько.

— Значить, можна називати тебе "поганою дівчинкою"? — хитро мружиться Баринов.

— Я зараз запущу в тебе олівець, — показово піднімаю його зі столу і загрозливо наводжу на сусіда по парті.

— Не забувай про мої надздібності, — він попереджувально піднімає свою долоню.

Сміюся, чим привертаю непотрібну увагу однокласником.

Та й чорт із ними. Ніби я не знаю, що кожен із тих, хто сидить у цьому кабінеті, вже приписав нам із Баріновим роман. Звісно, за винятком Свєтки. Вона б зійшла з розуму, лише від подібної думки.  

Адже однокласникам не пояснити, що у нашого раптового сусідства по парті є цілком логічна підстава. Дівчата, які ходять на баскетбольні ігри, щоб помилуватися Баріновим, теж кидають на мене ненавидячі погляди, коли бачать мене в залі вкотре. Іноді Рома підходить до мене одразу після гри і попереджає, щоб я почекала на нього і ми пішли разом. У такі моменти я впевнена, що поглядом можна пропалити дірку в людині. Точніше, відчуваю, що в мені її й справді пропалюють. Далеко не одну.

Віктор з'являється в кабінеті, і його погляд одразу падає на мене. Тепер він навіть киває мені на знак привітання, перш ніж звернутися до всіх присутніх.

Усі минулі місяці спілкування з ним теж повернулося на звичний нульовий рівень. Після тієї розмови в моїй кімнаті, наші зустрічі траплялися лише в стінах цього кабінету. Занадто пізно я приходила додому, мабуть, щоб перетинатися з ним у моїй квартирі. Іноді за звичкою звертала увагу, що його взуття стоїть у передпокої разом з усім іншим, і навіть чула його голос за дверима кімнати брата.

— Сьогодні, до речі, гра, — вириває з роздумів Барінов. — Прийдеш?

— Так, — ствердно киваю головою. — Звісно, прийду.

***
 

 Сьогодні я більш відповідально підходжу до вибору вбрання на баскетбольний матч. Не знаю, чому. Можливо, на мене впливає ця довгоочікувана свобода, і через перебування в довгому ув'язненні власних днів, тепер мені хочеться насолоджуватися кожною миттю. Вирівнюю волосся, трохи фарбуюся, змінюючи тодішню улюблену помаду для губ на безбарвний блиск. Виглядає непогано. Вкотре намагаюся переконати себе в тому, що Рома зовсім ні до чого і не має жодного стосунку до того, що я прибрала подарунок Свєтки з косметички до шафки столу. Радше, я просто замислилася над думкою з боку і зовсім не важливо, хто саме її озвучив. Так, точно! Ніяк інакше.

 Виходжу з дому і радію теплим поривам вітру. За такою напруженою зайнятістю повз мене навіть пройшла зміна весни на зиму. Вже не кажу про те, то менше, ніж за місяць уже настане літо.

 Ця погода мені більше до душі, хоча б тому, що нема потреби одягати на себе сто одежинок, ходити з вічно червоними, наче Санта, щоками і жити в постійній ночі.