Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

Обплетені здутими венами й родовими татуюваннями могутні руки зануреного у похмурі думи Великого хримтурса безвільно впали на широкі підлокітники його крижаного трону. На схиленому чолі заглибилася гірка зморшка.

З тієї фатальної ночі, коли Лафей зрозумів, яку саме ціну йому й кожному з його підданих доведеться заплатити за своє безсмертя минула вже не одна тисяча років, от тільки менш гірко від цього йому не було.

Навпаки, з кожним прожитим днем ​​вина за прийняте ним рішення ставала лиш усе більш всеосяжною та глибокою. Вона рвала його серце та душу на частини. Вона робила несмачною їжу, яку він їв. Вона перетворювала на камінь подушку, на якій він спав.

Великий хримтурс заплющив очі та, ніби це трапилося тільки вчора, на власні очі побачив, як його кохана дружина кинулася зі скелі.

Вона не кричала. Єдиним звуком, що супроводжував її падіння, був тріск тканини, що рветься – її одяг, мабуть, у польоті чіплявся об кам’яні уступи, що виступали зі скелі.

Усе закінчилося через якихось десять-п’ятнадцять секунд. Пролунав нудотний звук – з таким розбивається кавун, що впав з висоти.

Оскільки це була перша «смерть» після отриманого його народом «благословення» Лафей дуже злякався. Він шалено боявся, що його улюблена Ісаїна – мертва. Він щойно втратив сина. І тому не був готовий втратити ще й дружину.

Ідіот! Якби він знав… Він молився б, щоб його прекрасній, розумній та життєрадісній Ісаїні пощастило... померти.

Саме тому, що він не був упевнений у дієвості «благословення», він не кинувся слідом за коханою дружиною зі скелі, попри те, що йому дуже цього хотілося.

Належ він собі, він кинувся би, але його життя належало не йому, а його народові.