Читати книгу - "Полонянка бандита , Тетяна Калинова "

      Потім    татечко    взявся    за   мене...  - Емір   витягся   наче    струна   і    його   кулаки   стислись .   -   Мене   допитували   його   люди...  Допитували   з   особливим   завзяттям    і    задоволенням.    Вони   такі   ж   як    і   їх    господар...  Жорстокі   тварюки.   Били   мене   до   непритомності.  Знущались ,  кололи   якісь   препарати ,  катували    голками,   струмом ...    Не   знаю    скільки   днів   так    минуло ,   та    вони    допустили   помилку.  Розв'язали    мені    руки    і    зачинили    в    підвалі    з    пацюками.  Сказали   що   якщо   мені    пощастить   і   я    доживу   до    ранку ,   то    татко   дав    добро   на   те ,   щоб    вони   пустили    мене    по    кругу   поки   я    не    розповім   де   чортова    тека.   Та   пацюки    це    найменше   що   мене    там    лякало...  Крім   них   там    також    були    кістки.   Людські.   Багато.    Я    намагалась   на   них   не    дивитись   і   не   думати    про   те ,   чим    там    тхне    настільки ,   що   ріже    очі.    В    мене    з'явився   шанс    втекти.   Дочекалась   цілковитої    тиші    навкруги    і    відчинила    двері.   Якщо    чесно ,   сама    не    знаю    як    змогла    звідти    вибратись ,   та   залишитись    живою.   Втекла   в   якийсь   ліс   і   блукала   там    поки   не    вийшла   на    трасу.   Мене    підібрала   якась    жінка.   Вона    намагалась    випитати    що    сталось   і    вмовляла    звернутись   до   поліції.  Але    яка    поліція?   Вони   самі    його   бояться.   Жінка    привезла    мене    до   Мішкиного    дому.    Якийсь   час   він    мене   переховував,   поки   я    не    оговталась .   Ми    заприсяглись    що    зробимо    все    можливе ,   щоб    та    тварюка    заплатила    за    мамину   смерть   і   за  все    що    зробив    нам.   

      До    клубу    Вахтанга    я    напросилась   бо    одна    знайома    обіцяла    познайомити    мене    з    людиною ,   яка   погодилась    вбити    Охотського ,    за   плату    звісно.   Я   думала    заплатити    йому   маминими   коштовностями.   Та   я   нічого   не     встигла   зробити...   Далі     ти    знаєш.     Прикраси    які    ти    забрав   в   мене ...  Це   єдине    що   в    мене    залишилось    від    мами.     Вибач   що    збрехала.   І    вибач    що  не   розповіла    тобі    все    раніше.   Я    боялась . - Емір    мовчав   кілька   довгих   хвилин.   Видно   перетравлював    інформацію. 

     - Припустимо .   Спершу    ти    боялась.   Але    потім...  Чому    мовчала   потім? 

     - Не   знаю .   Мабуть   теж   боялась    що   дізнавшись   що    Охотський    мій   батько ,   зненавидиш    мене    як    і    його. - знов    мовчить.  

    - Іди   в    свою    кімнату    Ліє.  - відвертається  до    вікна. 

      - Еміре...  Ти    не    віриш    мені? 

      - Іди    в    свою    кімнату.   Мені   потрібно   подумати. 

       - Пробач   мені .  - шепочу    і    виходжу  з    кабінету.        

       Тепер    все    в    його    руках.    Моє    життя   теж    в    його    руках .   Якщо    вирішить    вбити ...  Ну    що    ж  ,   значить    така    моя    доля.    Сама    винна.   Сама    все   зіпсувала.