Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Макс

Вже в кімнаті, вмостившись на не дуже мякому матраці, я хотів був заснути, однак мої думки були проти такої затії. Вони були повністю захоплені Настею. Навіть не знаю чим вона мене так зачепила… Мабуть, своєю простотою. Настя ніколи не хотіла здаватися кращою, ніж вона є. Їй це просто не потрібно… Ще жодного разу за свої двадцять вісім років я не зустрічав такої як вона… А як Настя віддана танцям? Це взагалі щось неймовірне! Ніколи не бачив настільки відданої своїй праці людини, ніж Настя. І я не думаю що це простий кар’єризм. На сцені Настя інша, вона настільки вживається в роль, що ти подумуєш що все це насправді, а не просто вистава. І це Настя робить тільки через рухи, через танець. Я дійсно бачу що вона живе танцями, сценою, виставами… Їй це подобається… Та і мені теж… От Еля була зовсім не такою, проте я її не судив, вона просто не могла знайти себе в чомусь…

Flashback

Один рік тому

- Максимчику, - кричить на всю квартиру моя дівчина, - Максимчику, ти де?

- Тут я, - втомлено відповів я, адже щойно повернувся з роботи, - Ель, що сталось?

- Максимчику, я тут малювати почала. Поглянь будь-ласка. – Протягуючи свій телефон, говорить Еля. – Як тобі?

- Малювати? – Здивувався я. – Ти ж, начебто, гончарством займалась чи вишиванням? Щось я заплутався.

- Так, я і гончарством займалась, і вишиванням, і ліпленням, і одяг шила, але це все було минулого тижня, мені набридло і я вирішила спробувати себе в чомусь іншому. – Насупившись, відповіла Еля.

- Ель, я розумію, ти ще шукаєш себе, але хіба тобі зовсім нічого не припало до душі?

- Максимчику, розумієш, я сама не знаю чим я хочу займатись, от і шукаю те чому я зможу себе присвятити. – Пригорнувшись до мене, відповіла.

Наш час

Кожного дня, протягом року, моя колишня міняла свої хобі, добре що хоч в це не входило розведення тваринок, бо я б точно зійшов з глузду. Ні, я був не проти, мені подобалось що Еля була зайнята пошуками себе, от тільки погано що все було марно, ну або ж хотіла просто запевнити мене що вона зайнята роботою, а не переглядом серіалів в ліжку.

- Максе. – Тихенько гукнула Настя, відірвавши мене від думок.

- Гм? – Озвався я.

- Макс, мені треба з тобою поговорити. – Почала Настя.

- Я тебе слухаю. – Відповів, сівши біля неї.

- Макс, я не знаю як почати, тому скажу як є. Моя мама не змогла до мене додзвонитись і зателефонувала Ірі, а моя люба подруга сказала мамі, що я поїхала у Київ не сама, а з хлопцем. Мама вирішила що я з нареченим, а так як я втомилася від їхніх розмов щодо мого особистого життя – я погодилась, і мама з татом думають що у мене реально зявився наречений. – Випалила на одному подиху.

- Ого. От так історія… - Це єдине що я міг сказати у цій ситуації, при цьому заплутавшись остаточно, адже ну я зовсім не розумів що Настя цим хоче сказати.

- Не те слово. – Продовжила вона. – Загалом, я б хотіла тебе попросити стати моїм хлопцем на місяць, ну вірніше – нареченим.

От тут то моя щелепа ледь втрималась на місці. Такого повороту подій я навіть не міг уявити. Але тепер до мене прийшло чітке усвідомлення тієї розмови, яку я чув вранці.

- Максе, - мовила Настя, штурхаючи мене, - ти тут? Ти почув, що я сказала?

- Так. Почув. – Сказав я. І раптом мене перемкнуло, адже в наступну мить я вже цілував її. – Вибач. – Ніяково відповів, відсторонившись від Насті.

- Нічого, все добре. Я розумію, ти мені теж подобаєшся, тільки давай не будемо сильно поспішати, все ж моя думка щодо власної сімї і танців – не змінилась. – Впевнено сказала Настя, а слова про те що я їй подобаюсь – мене взагалі вразили.

- Добре, я згоден! – Рішуче відповів я, хоч і розумів що наречений на місяць – це безглузда затія, проте я погодився, аби хоч так бути ближчим до Насті.

- От і добре. Поки ми в Києві, нічого не треба вдавати, так, зробимо пару фото разом і все, - почала Настя, - нууу, щоб мамі потім показати, а то ж вона не відчепиться. А от як приїдемо до Львова, то буде вже складніше. – Продовжувала дівчина. – Мама з татом точно запросять нас на вечерю познайомитися, і ми просто не зможемо їм відмовити, бо вони самі тоді приїдуть. Ну і наостанок. Люди ми вже дорослі, тому деякий час доведеться пожити разом, задля успішного виконання плану.

- Тільки жити ми будемо у мене. – Одразу сказав я. – Від мене до театру ближче, ніж від тебе. Зможеш трохи довше спати.

- Я навіть опиратись не буду. – З посмішкою сказала Настя.

- І взагалі, коли в тебе вималювався такий детальний план дій? – Задумливо запитав я. – Чи ти вже давно це планувала?

- Взагалі-то я не планувала, а думала. І те що я сказала тобі тільки що, я і вигадала це тільки-що. Над деталями я якось не замислювалася. – Серйозно відповіла Настя.

- Ну добре. Тоді давай спати. Завтра вставати рано. – Сказав я Насті, і почав підійматися з її ліжка.

- Макс, якщо хочеш, можеш залишитись тут. Місця багато. Я на одній стороні ліжка, ти – на іншій. – Мовила Настя, перехопивши мою руку.

- Якщо чесно, залюбки, а то в мене вже спина болить від того матрацу, та і холодно там спати. – Сказав я, одразу шукаючи причини.

Я був здивований із Настіної пропозиції, та відмовити їй я не міг. Можливо із нашої цієї вистави щось вийде? Хто знає…