Читати книгу - "Небезпека у лісі!, Страгозорый "

— Я тебе всеодно коли-небудь вб'ю!... - Різко крикнув він і затнувся, зрозумівши, що сказав зайве. Ось і виявилась його справжня натура.

    Щоб відволікти мене від шоку й при цьому     користаючись моїм становищем, Драконікс притиснув мене до землі лозами. Я заплющив очі. Майже одразу відчув свідомість того нещасного оленя. Ох і потріпає ж його, доки ми б'ємося... Але мені хочеться ще трохи пожити.

    Коли минулий провідник вже хотів було обпекти моє тіло вогнем, олень різко врізався у його тіло. Звісно, чоловік втримався на ногах, але відволікся від мене й дав мені шанс вирватися.

— Значить, хочеш мене вбити?!... - Настала вже моя черга направляти свої хвости на чоловіка, який тримався за плече.

     Я не встиг його атакувати, як він лозами різко змусив мене зупинилися. Різко вони вдарили мене о землю, а потім засунули у річку, яку я не помітив до цього. Він що, хоче мене втопити? Схоже, забув, що мене неможна втопити.

    Відчуваючи, як тіло трохи змінилося після того, як я опинився під водою - це відчувалось легким, ледь відчутним лоскотом, - я згадав те, чого мене навчав Лург. Тепер і його тренування не пройдуть даром.

    Довкола моєї руки я відчув свою енергію. Швидко змусивши набути її гострого вигляду, я різко відрізав частину лоз - ті, які стискали моє горло все сильніше й сильніше.

    Коли Драконікс спробував знову схопити мене наново за горло, я зміг ухилитися і виплив з води. Завдяки вітру, я швидко піднявся у повітря. Минулий провідник спробував мене збити, випускаючи полум'я, наче той розлюченої дракон, який ніяк не може потрапити по своїй жертві. Я у свою чергу змусив вітер спочатку штовхнути мене вперед, щоб чоловік промахнувся, а потім штовхнув уже його, змушуючи й самому впасти у воду.

    Доки він вилазив звідти, я встиг трохи прийти в себе, приземлившись обережно на землю.

— Все-таки, я встиг добре тебе навчити. - Прохрипів Драконікс, коли виліз. - Але мене тобі не виграти.

— Це ми ще побачимо. - Так само хрипко відповів я, і битва продовжилась.

    Коли я різко притис його до землі, відбулось щось дивне. Він витягнув дві руки, між долонями яких почало з'являтися щось сліпуче. Блискавка. А шо, так дійсно можна було? Я гадав, що блискавкою можна керувати тільки коли погана погода.

    Коли він направив її на мене, я спробував ухилитися, але нічого не вийшло. Блискавка наче переслідувала мене. Тоді я вирішив спробувати стримати її - вітряні потоки направив так, щоб утворити невидиму, але відчутну стіну. Я намагався триматися якомога довше. Молнія наче давила на мене. Драконікс теж не хотів відступатися.

    Різко я знову спробував обпалити чоловіка - на цей раз більш вдало. Минулий провідник загорлав від болю, шкіра по його обличчю поповзла донизу, а блискавка різко розщепилася, наче її й не було.

     Я перестав палити по чоловікові. На секунду мені стало шкода його, але згадавши, що він теж хотів убити мене, я передумав його жаліти.

— Виродок... - Прохрипів він. Схоже, Драконікс вже ледь-ледь міг говорити.

    Лози різко схопили мене. Я почав швидко спалювати їх. Доки я робив це, минулий провідник підловив момент, і різко відштовхнув мене завдяки вітру. Нова порція лоз - набагато сильніша й товша, - притисла мене до землі. 

— Ти не вб'єш мене так просто! - Загорлав я, бачачи, як Драконікс щось почав щось малювати на землі довкруж мене.

— Із задоволенням зроблю це, але коли ми опинимося у реальному світі.

— Що ти маєш на увазі?...

— Завдяки цьому порталу я нарешті вийду звідси, а ти назавжди залишишся тут. Як то кажуть - жертва за жертву.

— Ти що, хочеш запечатати мене тут замість себе? Ти здурів?!

— О так, давно. - Мовив провідник. Можливо, якби він мав нормальне обличчя, на ньому з'явилась хижа посмішка.

    Я знову почав спалювати лози, але замість них майже постійно з'являлись нові. Коли я спробував обпалити чоловіка або вдарити завдяки вітру, я відчув досить сильний бар'єр, який Драконікс додумався поставити заздалегідь. Що ж, тоді підемо по-іншому.

    Я, звісно, не хотів так ризикувати та й не певен, що це спрацює, але я звернувся до енергії землі. Вже через декілька секунд вона повільно почала «поглинати» мене, роблячи невеликий простір для дихання й тіла.

    Через декілька секунд я вже був повністю під землею. Лози різко потягли мене нагору. Я зробив землю більш щільною, щоб це було більш важким.

— Ну давай же, годі ховалися! - Почув я голос Драконікса десь на горі. - Не будь таким слабким!

    Так, треба з цим щось робити, і швидко! Я певен, що якщо я зараз вилезу звідси, здавшись, він одразу активує портал - чи що там зробив цей виродок. Хм... А що, якщо?...

    Я дозволив лозам дістати мене з-під землі, як би це смішно не звучало. Коли Драконікс побачив мене й вже збирався зробити щось зі свого плану, і різко скориставшись енергією річки, яка була поблизу, змив декілька символів. 

    Портал, якщо його можно так назвати, засвітився - так само, як і тоді, коли його малював Торргон, і я згадав, де бачив щось схоже.

— Що ти накоїв?! ВИРОДОК! - Загорлав минулий провідник, і його голос відбився від дерев, які ніби спостерігаючи за битвою, трохи нахилилися до нас і ніби затихли, щоб не заважати. Це було останнє, що я встиг почути перед тим, як так невчасно втратити свідомість.

    Тільки зараз я відчув, що сил було дуже мало, і я насправді не дуже був готовий до цієї битви, як запевняв себе до цього...