Читати книгу - "Серце гріє"

«Чого тут думати, робити треба!» — згадала дівчина слова Нела.

— Залишмо поки цих двох тут, — запропонувала Тара, коли вони підійшли до печери зі змієм. — Стій! — голосно прокричала вона Майї у вухо. Чарівниця, не розплющуючи очей, кивнула. Тара підозріливо глянула на подругу. Майя сполотніла, малесенька жилка на шиї билася швидко, на скронях у дівчини виступили крапельки поту.

— Тобі, певне, краще залишитися з ними — запропонувала Тара Нелові.

— Авжеж, а ви там махатися будете? Оце вже ні, я з вами!

Грей скинув із плеча тіло Дарта.

— З тобою в них є шанс вибратися звідси, — маг кивнув у бік Дарта з Майєю. — Нема рації лізти туди всім.

— Ви впораєтеся? — з надією запитав Нел, хоча уявлення не мав про те, що саме Тара з Греєм збираються робити з величезною зміюкою.

— Можна подумати, маємо вибір, — зітхнув Грей.

Хлопець і дівчина зникли за поворотом тунелю.

«Крок, іще крок, іще крок» — умовляла Майя чи то себе, чи фантомів. Дзвін у голові глушив усі звуки, крім кроків. Дівчина вже не могла дивитися очима фантома — п’ять фізичних двійників відбирали в неї всі сили. Перед очима миготіли червоні, жовті, зелені, сині й білі смуги. Майя не могла зрозуміти — розплющені в неї очі чи заплющені, але зараз це не мало значення.

«Аура Дарта, п’ять постатей, кроки. Аура Дарта, п’ять постатей, кроки. Три завдання. Одночасно. Аура Дарта, п’ять постатей, кроки…» — чарівниця не відчувала нічого поза цим. Немовби вона сама розділилася на три частини: одна з них — прозора, майже безбарвна аура навколо майстра, інша — п’ять втілених у плоть фантомів, які втікають у цілковитій пітьмі (дівчина більше не бачила стін печери), й остання — тупотіння десяти ніг, яке неначе упиналося в її тіло та вуха.

«Не можу. Не можу більше!» — кричав хтось усередині.

«Тара та Грей борються зі змієм, — відповідав інший голос. — Я мушу виграти час для них. Я мушу завести погоню якнайдалі. Я мушу врятувати Дарта. Я мушу врятувати всіх».

Біль від дзвону в голові колами розходився по тілі, якого дівчина не відчувала. Єдиним зовнішнім відчуттям у неї лишилося тепло аметиста там, де камінь торкався до шкіри. Але відсутність тіла не заважала відчувати біль. Майї здавалося, що вона вся складається з болю. Три заклинання висмоктували з неї сили, немов кровососи, що припали до вен. Магічна сила поштовхами виходила назовні, пульсуючи при кожному русі.

Нел стурбовано дивився на Майю. Сидячи на холодній підлозі печери біля майстра, дівчина мала нітрохи не кращий вигляд, ніж Дарт: під очима проступили темні кола, губи побіліли. Нел уже двічі простягав руку, щоб потрусити Майю та змусити отямитися, але щоразу сам себе зупиняв. Він пам’ятав, що чарівниця не любить, коли її відволікають від процесу чаклунства. Найбільше Нел катувався тому, що нічим не міг допомогти дівчині. Більшу частину занять з теорії та практики магії води — хей-ді — Нел благополучно прогуляв. Тепер йому залишалося тільки чекати.

Сили виснажилися до краю. Майя відчувала, що в ній не лишилося магії. Але на якомусь внутрішньому резерві вона ще тягла й тягла, наділяючи тілесною формою та чаклунською силою своїх фантомів. Почувалася порожньою сулією, із якої ще й досі хтось намагається вичавити бодай краплю води, висмоктуючи вже тільки власний подих. Біль заполонив усе. Дівчині здавалося, наче вона сама вивертає себе навиворіт, розриваючи шкіру та сухожилля, аби лишень віддати ще щось, висмоктати з себе ще хоч трішки магії. Щоразу, коли Майї здавалося, що все — межі досягнуто, більше в ній нема нічого, що можна було б віддати, вона робила новий ривок і тягла далі. Новий спалах болю накрив Майю хвилею. Але до нього домішувався інший біль. Немовби щось гостре впиналося в підмізинний палець правої руки. «Я мушу захистити їх. Я мушу…»

Тара з Греєм повернулися за півгодини, заляпані чорною, смердючою рідиною. Дівчина взялася старанно відтирати катану, Грей сів поруч із Майєю.

Він обережно поплескав її по щоках. Нел одразу присунувся ближче, готовий будь-якої миті втрутитися, якщо йому здасться, що чарівник завдає дівчині болю.

Майя не зреагувала. Грей струснув її дужче. Ще дужче.

Очі в чарівниці розплющилися. Кілька томливих секунд Грей вдивлявся в зблідле личко чарівниці. Здавалося, між цими двома відбувався діалог, зрозумілий тільки їм двом. Нарешті Майя похитала головою, повільно встала й глянула на праву руку. Фіалковий камінь розбився на дрібні шматочки, один із яких застромився в шкіру.

— Ідемо далі? — запитала дівчина.

— Леді Майє, ти в порядку? — Нел стурбовано втупився в закривавлений палець юної чарівниці.

— Зі мною все буде нормально, Неле, — заспокоюючи, посміхнулася дівчина й акуратно витягла скалку. По руці побігла кров, але Майя просто витерла її об штани й повернулася до Грея. — На жаль, фантоми зникли. Не знаю, скільки часу мине, перш ніж слуги Ламії зрозуміють, де нас шукати. Але коли все-таки зміркують — нам, напевно, краще бути якнайдалі звідси.

— Важкий який, — проскрипів Грей, звалюючи на плече тіло майстри.

— Я його не понесу! — відразу обурився Нел, відступаючи на крок.

— Чомусь я в цьому й не сумнівався, — зітхнув чарівник. — Уперед, нас чекають незвершені подвиги. Якщо ми, звісно, звідси виберемося коли-небудь.

В Ормрон вони прибули ввечері, над захід сонця. Дарта відразу забрали в лазарет. Гай подивився на змучених джун-вей і спробував відправити їх по домівках відсиплятися.

Грей, природно, відразу погодився й зник у коридорі, перш ніж хтось устиг його зупинити. Решта подалися в лазарет і кілька годин провели перед зачиненими білими дверима. Майя подрімала на правому плечі в Нела, Тара — на лівому. Бідолашний хлопець, який надто стомився, щоб радіти з такої удачі, чотири години просидів, не змінюючи пози, без руху — боявся розбудити дівчат.

Урешті-решт до них вийшов маг-лікар і повідомив, що Дарта все-таки поставлять на ноги, хоч і не дуже швидко, а далі порекомендував іншим поспати хоча б кілька годин — до майстра відвідувачів поки що не пускали. Майя навідріз відмовлялася йти, її вдалось примусити тільки з умовою, що ледь вона прокинеться — її першою пустять до Дарта. Однак додому чарівниця так і не пішла — у Тариній кімнаті обидві просто в одязі звалилися на ліжко й проспали до самого ранку.

Дев’ятий день, місяць осіннього рівнодення

Майя прокинулася першою. Якийсь час вдивлялася в стелю, яка поволі світлішала,