Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Розкажи щось.

— Про що саме?

— Ну, наприклад, як ти Героя отримав? Мене ж учні випитуватимуть… Усі бачили, що ми разом пішли… А я зовсім нічого про тебе не знаю.

— Ой, схоже, хтось забув, що сьогодні у вас прощальна вечірка? — хмикнув Вест. — І ти вже більше з ними ніколи, принаймні у школі, як учителька, не зустрінешся. А навіть, якби… то повір, вони вже чудово знають, що коли чоловік і жінка залишаються на самоті, часу на розмови у них обмаль.

— Дурень ...

— Хіба що трішки, мала. Наслідки контузії… — засміявся Климук, злегка припідіймаючи голову дівчини за підборіддя і лукаво заглядаючи у вічі. — Гаразд, хочеш почути ексклюзивну сповідь яничара? Я згоден. Але, безкоштовних тістечок не буває, а тому пропоную обмін.

— У сенсі? — Барбара здивовано закліпала.

— Все просто... — Вест поклав руки дівчині на плечі і став легенько зсувати вниз. — Моя відпустка стрімко йде в небуття, і якщо я витрачу залишок часу тільки на розмови, то не пробачу собі цього ніколи. Розумієш?

Очі Барбари округлилися, а вушка знову зашарілися, як тоді в парку.

— Власне… — кивнув Климук. — Ти ж не заперечуєш, якщо ми сумісним корисне з приємним? Щоб нам обом було потім згадувати. А те, що у тебе буде зайнятий ротик, слухати не заважає. Чи не так?

— Ну ти й нахаба… але, що з тобою зробиш? Добре… — Барбара зібрала волосся в пучок і умостилася в ногах Веста, підбираючи зручну позицію. — Але за це твоя історія має бути довгою та цікавою.

— Усе тільки від тебе залежить… — засміявся Вест. — У мене багато історій, тож я можу дуже… дуже довго… говорити.

— Ну, у мене не багато досвіду… такого... — знову злегка почервоніла дівчина. — Але, спробую... 

— От і перевіримо… хто зможе довше.

— Чому ні? — демонстративно облизнула, ледь припухлі від поцілунків, уста дівчина.

Вест повільно зняв з руки хронометр, перевів його в режим секундоміра, показав циферблат Барбарі, підморгнув, зачекав доки вона нахилиться і натиснув старт. 

— Ця історія трапилася зі мною у сузір'ї Тау-Кита...