Читати книгу - "Улісс"

Тепер ми молимося за упокій душі. Сподіваємося, ви гараздуєте і до пекла не простуєте. Приємна зміна підсоння. З життєвого вогню та в полум’я чистилища.

Чи він коли думає про яму, що його самого чекає? Кажуть, це буває тоді, коли здригаєшся на сонці. Хтось її переступає. Ваш вихід. Біля тебе. Моя он там, до Фінгласа, купив місце. Мама, бідолашна мама і маленький Руді.

Грабарі побрали свої лопати й почали кидати важкі грудки глини на труну. Містер Блум одвернувся. А якщо він і досі живий? Ну й ну! Ото був би жах, хай йому лихо! Ні, ні: він, звичайно, мертвий. Звичайно, він мертвий. В понеділок умер. Хай би видали закон, щоб для певности простромлювали серце, або електричний дзвоник або телефон у труні і душник з парусовим клапаном. Сигнал біди. Три дні. Задовго для мерців улітку. Краще вже спекатися відразу, як пересвідчишся, що ні.

Глина падала глухіше. Почнуть забувати. Як з очей, так і з думки.

Доглядач одійшов кілька кроків і нап'яв циліндра. Досить з нього. Усі один по одному набиралися духу, покривали голови. Містер Блум надягнув циліндра і побачив, що статечна фігура уміло петляє, вибираючися з лабіринту могил. Спокійно, впевнено він перейшов поля скорботи.

Гайнз щось занотовував у своєму записникові, Ага, прізвища. Але він знає всіх. Ні: прямує до мене.

— Я записую присутніх, — сказав Гайнз упівголоса. — Як вас звати? Я призабув.

— Л, — відмовив містер Блум. — Леопольд. Запишіть і МакКоя. Він мене просив.

— Чарлі, — сказав, записуючи Гайнз. — Я знаю. Він колись працював у «Фрімені».

Атож, працював там, до того, як улаштувався в трупарні Луїса Берна. Добра ідея для лікарів робити розтин. Вишукують те, що буцімто знають. Він помер у вівторок. Гайнув. Забрав гроші за оголошення і щез. Чарлі, голубчику мій{227}. Ось чому він мене попросив. А що мені до того. Я виконав обіцянку МакКою. Спасибі, друже; велика тобі дяка. Хай почуває, що він у боргу: мені це зовсім не важко.

— І скажіть, будь ласка, мовив Гайнз, — ви, часом, не знаєте того чоловіка вбраного в, чоловіка, що стояв там убраний у…

Він озирнувся.

— Макінтош. Так, я його бачив, — сказав містер Блум. — Де він подівся?

— Макінтош, — сказав Гайнз, занотовуючи. — Не знаю, хто він такий. То його звуть Макінтош?

Він пішов, оглядаючись.

— Ні, — почав був містер Блум, повертаючись. — Слухайте, Гайнзе!

Не чує. Що? Куди він щез? І сліду немає. Оце то. Чи хто-небудь бачив? Ка є два ел. Як у воду впав. Господи, що з ним сталося?

Сьомий грабар підійшов до містера Блума узяти лопату, що лежала поруч.

— Перепрошую!

Він швиденько відступив.

Глина, руда, вогка, виринула з ями. Вона здіймалася. От-от через край. Купа вогких грудок зростала й зростала, грабарі встромили в землю свої лопати. На кілька секунд усі знову поскидали головні убори. Хлопець притулив свій вінок до ріжка горбика, шуряк поклав свій зверху. Грабарі надягли картузи й понесли заліплені землею лопати до візка. Потому постукали злегка по дерну; чисті. Один нахилився, щоб зняти з держална довгий пучок трави. — Один одійшов від гурту й подався поволі, прихиливши до плеча зброю, що леліла синім полиском. Мовчки в головах могили другий змотував пас. Його пуповина. Шуряк, одвернувшися, поклав щось йому у вільну руку. Дякує мовчки. Вибачте, сер: клопіт. Похитав головою. Я знаю. Це вам.

Усі почимчикували поволі, хто куди, виткими стежками, спиняючись вряди-годи прочитати ймення на могилі.

— Ходімте кругом, повз проводиреву могилу{228}, — сказав Гайнз.

— Ходімо, — погодився містер Пауер.

Вони звернули праворуч, слідом за своїми повільними думками.

Голос містера Пауера озвався побожно й збентежено:

— Дехто каже, що його в могилі немає. Що труна була напакована камінням. Що колись він ще вернеться.

Гайнз похитав головою.

— Парнелл ніколи не вернеться, — сказав він. — Він там, усе що було в ньому тлінного. Земля йому пером.

Містер Блум ішов самотній жолобком повз засмучених янголів, повз хрести, розбиті колони, сімейні склепи, кам’яні надії, що молилися, звівши до неба очі, серця і руки старої Ірландії. Доцільніше було б витратити ці гроші на добродійні справи для живих. Молітеся за упокій душі. Чи й справді хто-небудь? Укинути його та й по ньому. Ніби лотком, що через нього сиплють вугілля, і в одну купу, щоб заощадити час. Проводи. Двадцять сьомого я буду в нього на могилі. Десять шилінгів садівникові. Він виполює бур’ян. Сам уже старий. Зігнувся в три погибелі, стриже ножицями. Біля воріт смерти. Цей переставився. Той пішов з цього життя. Наче вони зробили це за власним бажанням. Випровадили геть усіх. Той врізав дуба. Цікавіше, аби вони розповіли, хто чим був. Такий-то, колісник. Я був комівояжер, продавав лінолеум. Я сплачував кредиторам п’ять шилінгів за фунт. Або подоба жінки з каструлею. Я пекла смачну ірландську печеню. Панегірик на сільському цвинтарі{229} це, мабуть, вірш чий же він Вордсворта чи Томаса Кемпбелла. Знайшов спочинок, як кажуть протестанти. Могила старого доктора Маррена. Великий лікар погукав його до себе. Атож, для них це Божий лан. Гарна дача. Заново потинькована й пофарбована. Ідеальна місцина спокійно покурити й почитати «Церковні вісті». Шлюбні оголошення ніколи не прикрашають. Іржаві вінки на хвіртках, гірлянди бронзової сухозлітки. Все, що можна купити за гроші. Але квіти поетичніші. Металеві набридають, ніколи не в’януть. Зовсім не вражають. Імортелі.

Пташка сіла на гілку тополі, наче свійська. Схожа на опудало. Схожа на весільний подарунок, який дав нам олдермен Гупер. Киш! І не зрушилася. Знає, що з рогатки стріляти не будуть. Мертві тварини ще сумніші на вигляд. Миленька Міллі ховає мертву пташину в сірниковій коробці, що її взяла з кухні, віночок із стокроток і уривки гірлянди на могилі.

Серце Христове: показує. Поклади собі на свій рукав[93]. Треба примістити його збоку і пофарбувати в червоне, щоб було як справжнє. Ірландія була йому присвячена, чи як воно кажуть. Здається, не дуже вдоволений. Навіщо ця халепа? Чи прилетять тоді пташки й дзьобатимуть{230} як хлопчика з кошиком плодів але він сказав ні бо вони певно злякаються хлопчика. Аполлон, маю на увазі.

Скільки їх! Усі вони колись ходили по Дубліну. Вірні, що пішли на спочинок. І ми колись були такі,