Читати книгу - "Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш"

Тому візьміть за правило просити про таку цілющу увагу, коли вона вам необхідна. Є коротка проста фраза, якої бракує в нашому словнику: «Будь ласка, просто послухай». (При цьому важливо попередити вашого співрозмовника не намагатися вдавати, інакше нічого не вийде. Якщо він чи вона перебуває думками далеко або не в настрої, слід про це чесно сказати: «Вибач, я просто не зможу вислухати тебе сьогодні». Те саме стосується вас, якщо вам доведеться виступити в ролі слухача.)

Чи можна скористатися вашим «зошитом важких часів», коли немає кому вилити душу в таких серйозних випадках? Звичайно, але вам усе одно потрібно з кимось поговорити. Іноді найкраще зробити це подумки – у своїй уяві.

Деякі люди досі знаходять розраду в спілкуванні з Богом, Христом чи святим, якого шанують і з яким відчувають особливий зв’язок. Але оскільки релігія вже не займає центрального місця в нашому житті, для багатьох людей вона більше не є джерелом такої втіхи. І це дуже погано. Я не пропоную вам скаржитися Господові, якщо ваша душа цього не прагне. Однак, на мою думку, ті з нас, хто далекий від релігії, також повинні мати власного «святого»: добру, приємну нам людину, яка любила й боролась у своєму житті, яка сама пройшла через багато випробувань і може поділитися з нами своєю мудрістю й почуттям гумору та зрозуміти наші проблеми. Діти часто вигадують собі уявних друзів, розповідаючи їм про свої таємниці, маленькі біди та образи. Я знайома з художницею, котра в дитинстві молилася Сезаннові та Матіссу! Думаю, це вміння, яке ми, дорослі, повинні відновити.

Чи є серед членів вашої «ідеальної родини», котру ви обрали в розділі 4, хтось, кого ви любите найбільше або кому довелося пережити й подолати труднощі, схожі на ваші? Ця людина може стати вашим особистим «святим». Ви, мабуть, здогадалися, хто це для мене, бо я вже розповідала вам, що Альберт Ейнштейн нагадує мені мого дідуся! Якщо у вас іще немає фотографій усіх членів вашої «родини», знайдіть принаймні зображення свого «святого». Повісьте його над вашим письмовим столом або там, де будете працювати над досягненням мети. (Якщо ви ще не облаштували власний робочий простір, слід почати думати про це.) У разі, якщо ваш «святий» – літературний персонаж, знайдіть фото або картинку, що б нагадувала образ, який ви намалювали у своїй уяві.

Тепер, коли ви пригнічені, самотні і вам треба з кимось поговорити, можете розповісти про свої турботи Марлен Дітріх або Генрі Торо. Ви здивуєтесь, як це приємно, тому що особистий «святий» ніколи не намагатиметься залагодити ваші проблеми, не дивитиметься у вікно, не знаючи, де подіти очі від збентеження, і не підбадьорюватиме вас якимись дурними й банальними фразами. Вона чи він просто слухатиме, як Господь або бармен, а його рівний, теплий, журливо-веселий погляд ніби казатиме: «Я знаю. Я через це проходив. Це дуже важко».

Вгору, Вниз – і вперед

Якщо ваш особистий «святий» – реальна або історична особа, ви можете зробити ще одну річ, яка допоможе вам подолати перешкоди на шляху до мети. Прочитайте його чи її біографію або ще краще – листи чи щоденники, якщо це можливо. Ви дізнаєтеся про те, що вас здивує та заохотить. Відомі люди, так само як кожен із нас, страждали від злетів і падінь. Єдине, що відрізняє їх від вас і від мене, – це те, що вони не сприймали пригнічений настрій як сигнал здатися. Звичайно, іноді їм цього хотілося. Знаєте, що вони робили тоді? Вони скаржились. Особисте листування та щоденникові записи видатних людей засвідчують, що вони аж ніяк цим не гребували. На мою думку, це навіть допомагало їм досягти того, чого вони прагнули. Бо вони продовжували йти. Їм вдалося зробити велике відкриття, яке маєте зробити й ви: успіх не залежить від ваших почуттів. Настрій людини дуже мало пов’язаний з ефективністю дій – і це добре, бо інакше ми б досі жили в печерах.

Це надзвичайно важливо зрозуміти, оскільки в нашій культурі та свідомості глибоко вкорінене помилкове уявлення про те, що діяти вправно й успішно можна тільки тоді, коли ви в гарному настрої. У вашому житті були такі періоди піднесення – усе йшло як по маслу, а душа співала. Ви почувалися безстрашним, упевненим, здатним донести свої ідеї до інших, творчим, ви знали, що вам усе під силу – протягом дня, тижня або навіть року. Було таке? Що ж, маю констатувати: це чи не найгірше, що з вами могло трапитись. Адже потім обов’язково, так само як день змінює ніч, наставали періоди зневіри, коли відчуття прогресу безслідно зникало і ви ніби опинялися далеко за лінією старту, де треба починати все з нуля. У такі моменти ви частенько просто сиділи склавши руки й чекали, коли ж удача знову вам усміхнеться. Мабуть, ви вважали, що відомі люди завжди були на такій хвилі піднесення – інакше як би їм тоді вдалося досягти успіху? – і вся річ у тім, що просто з вами щось не так. Спростувати це складно, бо принаймні на публіці знаменитості не схильні розповідати про свої слабкості й падіння через страх, що всі дізнаються: щось не так буває і з ними!

Зазирнувши крадькома в їхнє особисте життя, можемо вщент зруйнувати цей міф. Чого не бракує видатним людям, так це емоційних злетів та падінь – і вони відчувають їх значно частіше, ніж ми з вами. Не тому що від народження наділені якимись додатковими порціями пристрасті та енергії (це ще один міф), а тому що свідомо й віддано намагаються реалізувати свої життєві плани. Це означає, що вони вже перебувають у тій сфері високих ризиків, куди ви лише збираєтесь. Коли ви дістанетесь туди, вам не потрібні будуть антидепресанти, мужність у пляшечках чи теорія позитивного мислення. Вам знадобляться лише планування та підтримка. Це те, що в тій чи іншій формі мали всі переможці. І саме це, а не абстрактний ентузіазм, давало їм сили рухатися вперед. І тільки тому, що у вас не було такої зовнішньої системи підтримки, ваш пригнічений настрій міг стати вам на заваді. Отже, далі ми будемо створювати таку структуру для вас.

Але перед тим як розпочати, я хочу забезпечити вас іще одним вельми необхідним і корисним знаряддям. Це стислі, прості нотатки, які