Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

* * *

Великим геометром ХХ століття називають харків’янина Олексія Погорєлова (1919–2002). На відміну від своїх колег, він відомий не тільки математикам, а й мільйонам звичайних людей – як автор найпопулярнішого шкільного підручника з геометрії, на якому виросло не одне покоління. В світову науку учений увійшов своїми нестандартними рішеннями багатьох складних математичних задач: четвертої проблеми Гілберта, багатовимірної проблеми Мінковського, розробкою загальної геометричної теорії рівнянь Монжа-Ампера. Один з наших сучасників писав про можливості аналітичного розуму Погорєлова так: «Його цілеспрямований неперевершений інтелект можна було б порівняти з відбійним молотком. Або інакше: складна, десятки років невирішувана задача – ніби стіна. А Погорєлов проламував її своєю розумовою силою. Як танк».

* * *

Одним з найбільш видатних харківських фізиків був Лев Шубников (1901–1937). Ім’я цього вченого, що заклав основи кріогенної фізики, довгі роки було приречене на забуття. За надуманим звинуваченням його було оголошено «ворогом народу» і розстріляно. Реабілітували вченого тільки у 1957 році посмертно, а у 2001 році на честь його сторічного ювілею в Україні було запроваджено премію його імені.

* * *

Георгій Гамов (1904–1968) відомий у світі як американський фізик та астрофізик Джордж Гамов. А народився та виріс він в Одесі, тут же починав навчання в університеті. Молодий аспірант, що подавав великі надії, отримав можливість стажуватися у Ґеттінґенському університеті. Учених Європи він підкорив тим, що не погоджувався із висновками Е. Резерфорда про ядерні реакції при бомбардуванні урану швидкими альфа-частинками торію, і мав рацію. У 28 років Гамов став наймолодшим член-кореспондентом в історії АН СРСР. У 1933 році його було відправлено на міжнародний конгрес до Бельгії, і повернутися звідти на батьківщину він не захотів. Після цього його ім’я в СРСР замовчувалося. Так Георгій перетворився на Джорджа і став професором університету Джорджа Вашинґтона в столиці США. Це йому належить відома модель «гарячого Всесвіту» (теорія Великого вибуху), правила теорії радіоактивного розпаду, спроба першої дешифровки генетичного коду та багато інших відкриттів. А ще він став лауреатом найпрестижнішої нагороди за внесок у популяризацію науки, що присуджується ЮНЕСКО, – премії Калінгі (1956), як автор науково-популярних книг «Містер Томпкінс у Країні Див», «Народження та смерть Сонця», «Біографія Землі», «Створення Всесвіту», «Один, два, три… нескінченність», «Тридцять років, які потрясли фізику».

Георгій Гамов

* * *

Харків пишається трьома нобелівськими лауреатами, що жили та працювали у місті в різний час: Іллею Мечниковим, Львом Ландау та Саймоном Кузнецем (покинув Україну в 1922 році та переїхав до США).

* * *

Фізика Льва Ландау (1908–1968) можуть назвати своїм сином одразу три країни – Азербайджан, де він народився та ріс, Росія, де отримав освіту та здійснив основну частину своїх досліджень, у тому числі і фантастичні за складністю розрахунки ядерних та термоядерних ланцюгових реакцій, і Україна, де вчений створив справжній центр теоретичної фізики, розробив відому теорію антиферомагнетизму та опублікував ряд робіт з електронної плазми.

* * *

У Харкові здійснив свої перші експерименти зі створення «машини логічного мислення» – прообразу комп’ютера – видатний фізик-механік А. Щукарев (1864–1936). Вона була здатна механічно доходити до простих логічних висновків на основі висхідних смислових засновків.

* * *

Жовтень 1932 року назавжди увійшов до історії вітчизняної фізики. Тоді у Харкові «високовольтній бригаді» ФТІНТу на чолі із Костянтином Синельниковим (1901–1966) вдалося вперше розщепити ядро атома – атома літію. Це відкриття ознаменувало нову еру в ядерній фізиці. І лише після успішного здійснення експерименту І. Курчатовим було створено ядерно-фізичну лабораторію в Ленінграді, де було введено у дію перший радянський циклотрон – найбільший на той час у Європі.

* * *

У 1934 році в Київському інституті фізичної хімії лауреат Державної премії СРСР, дніпропетровець О. Бродський, вперше в нашій країні отримав важку воду.

* * *

Величезна заслуга у створенні вітчизняної хімічної науки належить таким видатним ученим, як М. Бекетов та Л. Писаржевський. Професора Харківського університету Миколу Бекетова (1827–1911) сучасники вважали третім корифеєм хімії у країні після Бутлерова та Менделєєва. Він заклав основи фізичної хімії як самостійної наукової дисципліни та створив перший підручник з цього предмета. Подальший її розвиток продовжили його учні Ф. Флавицький, Ельтеков та Хрущов.

* * *

Відомий харківський астроном Микола Барабашов (1894–1971) одним з перших застосував метод фотографічної фотометрії для дослідження Місяця та планет і встановив, що поверхня місячних «морів» нерівна і складається з вулканічних порід. Результати його досліджень відображені в атласі зворотного боку Місяця. В 1931 році разом з М. Пономарьовим він сконструював перший в СРСР спектрогеліоскоп для регулярних спостережень за Сонцем.

* * *

Визначний київський астроном Сергій Всехсвятський (1905–1984) зумів передбачити існування кілець навколо планет-гігантів та вулканічну діяльність їхніх супутників. Довгі роки він займався питаннями виникнення комет і довів, що вони народжуються від супутників планет-гігантів.

* * *

У Миколаївській астрономічній обсерваторії, створеній ще у 1821 році, діє один з найстаріших телескопів, який допомагає спостерігати за найвіддаленішими зорями. Та є у нього і особливе завдання: він слідкує за пересуванням космічного сміття, якого з початку освоєння людиною космічного простору накопичилося більш ніж достатньо. В 2006 році Миколаївську обсерваторію внесено до Списку культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

* * *

Вагомий внесок у розвиток астрофізики зробила найбільша у Європі Кримська астрофізична обсерваторія, яка розташована неподалік від Бахчисараю. Тут було відкрито пульсації Сонця та закладено основи нової науки – геліосейсмології. А при Київському університеті у 1957 році було створено астрономічну обсерваторію, яка веде спостереження за штучними супутниками Землі.

* * *

Засновником української школи біохіміків вважається Олександр Палладін (1885–1972). Він був професором одразу трьох університетів – Харківського, Петербурзького та Варшавського, президентом АН України, організатором та директором українського біохімічного інституту, який тепер носить його ім’я. Його основні праці стосуються біохімії вітамінів (він був одним з основоположників науки про вітаміни – вітамінології), обміну речовин, порівняльної біохімії нервової тканини та головного мозку. В його інституті було синтезовано кровоспинний препарат вікасол та налагоджено його виробництво.

*