Читати книгу - "На інших вітрах"

Тенар з хвилину дивилася на нього своїми спокійними сірими очима, немов бажаючи щось запитати, але так нічого і не запитала.

— А ще мені хочеться, щоб моя дочка повернулася додому зі мною разом, — сказала вона. — Але, видно, даремно я на це сподіваюся. Я розумію, що вона повинна йти далі. Але я не знаю — куди!

— А ти не могла би пояснити мені, що це за дар, яким вона володіє? І що вона за жінка така, що сам король послав за нею і взяв її з собою на переговори з драконами?

— Ох, якби я це знала! — вигукнула Тенар голосом, повним любові, печалі і прихованої гіркоти. — Тоді я, звичайно ж, розповіла би тобі про це. Адже вона мені не рідна дочка, як ти, напевно, вже здогадався або дізнався. Вона потрапила до мене зовсім малою. Ми тоді буквально витягли її з вогню, та тільки врятувати її вдалося з великими труднощами… І сліди все-таки залишилися. Коли ми з Яструбом стали жити разом, Техану стала і його дочкою теж. А потім саме вона врятувала нам життя, врятувала нас обох від страшних мук, закликавши на допомогу дракона Калессіна, якого ще називають Найстарішим. І цей дракон називав її дочкою! Так що Техану — дитя багатьох і нікого конкретно. Хто вона така насправді, я, можливо, не знатиму ніколи. Але мені байдуже. Найбільше зараз мені хочеться, щоб вона була тут, поруч зі мною, в безпеці!

Олдерові дуже хотілося підбадьорити її, заспокоїти, проте його власна душа сама потребувала підтримки.

— Розкажи мені трохи про твою дружину, Олдере, — попросила раптом Тенар.

— Я не можу, — сказав він в тій тиші, що так легко лежала між ними. — Я б неодмінно розповів, якби міг, пані Тенар! У мене сьогодні так важко на душі, мене мучить такий страх, що я намагаюся думати про Лілі, але бачу тільки ту темну пустелю, схил того пагорба, що зникає в темряву, і не можу розгледіти її серед інших тіней. Всі спогади про неї, які були для мене все одно що повітря і вода, пішли в цю суху землю! У мене нічого не залишилося.

— Ох, прости, — прошепотіла вона, і обидва знову деякий час сиділи в повній тиші і мовчанні. Сутінки густішали. Як і раніше було дуже тепло, не відчувалося ні найменшого вітерця. Запалені в палаці вогні просвічували крізь різьблені віконниці на вікнах і пониклі гілки плакучих верб.

— Щось відбувається, — сказала Тенар. — Я відчуваю: в світі відбуваються великі зміни. І, можливо, скоро не залишиться нічого з того, що ми пам'ятали і знали.

Олдер подивився на темніючі небеса, на тлі яких чітко виділялися вежі палацу; білий мармур і алебастр, здавалося, увібрали в себе денне світло і тепер вбирали останні західні промені, які ще просочувалися з західного горизонту. Олдер відшукав очима меч, піднесений на вершину найвищої вежі, і побачив, як його вістря слабо світиться сріблом.

— Подивіться! — вигукнув він. На кінчику вістря меча сяяла зірка — ніби діамант або крапля води. І поки вони, не відриваючись, дивилися на це диво, зірка потихеньку відокремилася від меча і, піднявшись трохи вище, повисла прямо над ним.

Раптом вони почули, що в палаці зчинився переполох, а за стінами його зазвучали гучні голоси, звуки горна, хтось гучним голосом віддавав накази.

— Вони повернулись! — Тенар схопилася. Повітря наповнилося тривожним збудженням. Олдер теж схопився, і вони кинулися до палацу, але Олдер, перш ніж сунути кошеня за пазуху, все ж ще раз глянув на той меч, тепер схожий на слабо мерехтячий промінчик світла, і на зірку, що пливла, яскраво сяючи, прямо над ним.

Дійсно, «Дельфін» на всіх вітрилах влетів в гавань. Незважаючи на задушливу літню ніч і повний штиль, чарівний вітер туго надував його вітрила. Ніхто в палаці не очікував, що король повернеться так швидко, проте все було готове до його появи в будь-який момент; ніде не спостерігалося ні найменшого безладу. На пристань миттєво висипали придворні, вільні від служби гвардійці і прості городяни. Всі були раді вітати свого короля, а піснярі і арфісти вже готувалися слухати історію про те, як він бився з драконами і переміг їх, щоб потім складати про це пісні і балади.

Однак тих, хто зустрічав спіткало розчарування: король і його оточення попрямували прямо до палацу, а гвардійці і моряки з корабля повторювали одне й те саме: «Вони піднялися прямо в гори від піщаних мілин Онневи, а через два дні повернулися. Чарівник Онікс навіть спеціально послав до нас поштового голуба з наказом короля спуститися до виходу з затоки, хоча спершу передбачалося, що ми зустрінемося з ними в Південному порту. Коли ми підійшли до обумовленого місця в гирлі річки, вони вже чекали нас. І були цілісінькі! Ми бачили, як горять ліси над Фаліерном, і дуже турбувалися».

Тенар теж була серед присутніх на пристані, і Техану кинулася до неї і міцно її обняла. Але, коли вони вже піднімалися по вулиці до палацу, а навколо миготіли вогні і чулися радісні крики, Тенар як і раніше думала: «Все змінилося. І вона змінилася. Вона ніколи не повернеться додому!»

Лебаннен йшов, оточений вартою. Напружений і енергійний, він виглядав дуже войовничо і весь ніби світився. «Еррет-Акбе! — кричали з вікон люди, бачачи його. — Син Морреда!» На ступенях королівського ганку він обернувся — відразу до всього натовпу, — і його звучний голос перекрив крики і інший шум.

— Слухайте мене, жителі Хавнора! Ця жінка з Гонта виступила на наш захист, закликавши до себе головного з драконів, які напали на узбережжі Хавнора! Вони домовилися про перемир'я, і незабаром один з драконів прилетить до нас, до столиці. Так, до палацу Махаріона прилетить дракон! Але не для того, щоб його зруйнувати, а для того, щоб домовитися з людьми. Прийшов час, коли люди і дракони повинні зустрітися і спокійно поговорити. Попереджаю вас: коли побачите летячого дракона, не бійтеся і не прагніть з ним битися. Не тікайте, не ховайтеся, а вітайте його в знак миру. Вітайте його так, як вітали б великого правителя, який з миром прибув до нас із далекої країни. І нічого не бійтеся! Бо ми добре захищені мечем Еррет-Акбе, Кільцем Ельфаран і ім'ям Морреда. І я своїм власним ім'ям клянусь, що до кінця свого життя буду захищати і свою столицю, і своє королівство!

Люди слухали Лебаннена затамувавши подих.