Читати книгу - "Відьмак. Кров Ельфів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ярпен спритно скочив на воза, схопив половинчика за шию і копнув його через борт. Реган страшно закричав, підхопив віжки, шмагнув коней. Запряжка шарпнулася, фургон покотився, блискавично набираючи швидкість.
— По колу, Регане! — заревів Ярпен. — По колу! Довкола!
Фургон повернув і знову рушив на ельфів, розкидаючи їх. Один скочив, схопив правого запряжного за вуздечку, але не зумів утримати, інерція кинула його під копита та колеса. Цірі почула страшний крик.
Другий ельф, галопуючи поряд, тяв мечем навідліг. Ярпен відхилився, клинок задзвонив по обручу, що підтримував полотнище, розгін виніс ельфа наперед. Ґном раптом згорбився, різко махнув рукою. Скойа’таель зойкнув і вигнувся у сідлі, звалився на землю. Між його лопатками стирчав чекан.
— Ну, давайте, сучі діти!!! — горлав Ярпен, крутячи сокирою. — Хто ще? Гони по колу, Регане! По колу!
Реган, трясучи закривавленою чуприною, зігнувшись на козлах серед свисту стріл, вив, наче безумець, і безжально шмагав коней. Запряжка летіла по тісному колу, створюючи рухомий, дихаючий полум’ям і димом бар’єр навколо перекинутого фургона, під який Цірі затягла напівпритомну, потовчену чародійку.
Неподалік від них танцював кінь Венка, мишастий жеребчик. Венк горбився, Цірі бачила білі пера стріли, що стирчали з його боку. Не зважаючи на рану, він управно відбивався від двох піших ельфів, які атакували його з двох сторін. На очах у Цірі друга стріла вдарила його в спину. Комісар впав грудьми на зашийок коня, але втримався у сідлі. Полі Дальберг стрибнув йому на допомогу.
Цірі залишилася сама.
Сягнула по меч. Клинок, який під час тренувань вислизав з-за спини наче блискавка, зараз нізащо не хотів витягатися, пручався, грузнув у піхвах, наче в смолі. Серед виру, що кипів навколо, серед рухів настільки швидких, що аж розмазувалося в очах, меч її здавався неприродно повільним і чужим, здавалося, що минуть століття, перш ніж він повністю вистромиться. Земля тряслася і тремтіла. Цірі раптом зорієнтувалася, що то не земля. Що то її власні коліна.
Полі Дальберг, шурхаючи сокирою ельфа, що пер на нього, волік по землі пораненого Венка. Поряд із фургоном промайнула Плітка, на ельфа звалився Ґеральт. Він десь загубив пов’язку, біле волосся розвівалося. Брязнули мечі.
Другий скойа’таель, піший, вискочив з-за воза. Полі лишив Венка, випростався, крутнув сокирою. І завмер.
Перед ним стояв ґном у шапці, оздобленій хвостом білки, із чорною бородою, заплетеною у дві косиці. Полі завагався.
Чорнобородий не вагався ні секунди. Ударив обіруч. Вістря сокири свиснуло й упало, втялося у ключицю з огидним хрупанням. Полі впав без звуку, миттю, наче сила удару перебила йому обидва коліна.
Цірі крикнула.
Ярпен Зігрін зіскочив з воза. Чорнобородий ґном крутнувся, тнув. Ярпен ухилився від удару вправним напівобертом, хекнув і страшно вдарив знизу, розрубуючи чорну бороду, гортань, щелепу й обличчя — аж до носа. Скойа’таель вигнувся і впав навзнак, бризкаючи кров’ю, б’ючи руками й шурхаючи підборами по землі.
— Ґеральте-е-е-е! — крикнула Цірі, відчувши за собою рух. Відчувши за собою смерть.
Було то тільки невиразна, упіймана в оберті форма, рух і зблиск, але дівчинка відреагувала блискавично, косим блоком і ухилянням, яким навчили її в Каер Морені. Вивчила удар, але стояла надто невпевнено, занадто відхилилася вбік, аби набрати розгону. Сила удару відкинула її на коробку возу. Меч вислизнув з руки.
Красива довгонога ельфійка, яка стояла перед нею у високих чоботах, жорстоко скривилася, підняла меч, труснувши волоссям, розсипаним з-під відкинутого каптура. Меч блиснув сліпуче, блиснули браслети на зап’ястках Білки.
Цірі не могла поворухнутися.
Але меч не впав, не вдарив. Бо ельфійка дивилася не на неї, а лише на білу троянду, прип’яту до кубрака.
— Aelirenn! — крикнула Білка голосно, наче бажаючи тим криком переломити вагання. Але не зуміла.
Ґеральт, відпихаючи Цірі, широко хльоснув її мечем через груди. Кров бризнула на обличчя і вбрання дівчинки, червоні цяточки заплямували білі пелюстки троянди.
— Aelirenn… — несамовито простогнала ельфійка, сповзаючи навколішки.
Перш ніж вона впала обличчям уперед, зуміла крикнути ще раз. Голосно, протягло, розпачливо.
— Шерравеееед!!!
* * *
Реальність повернулася так само раптово, як була раптово зникла. Крізь одноманітний глухий шум, що заповнював вуха, Цірі почала чути голоси. Крізь мокру й розпливчасту завісу сліз почала бачити живих і мертвих.
— Цірі, — прошепотів Ґеральт, сидячи біля неї навколішках. — Прокинься.
— Битва… — застогнала вона, сідаючи. — Ґеральте, що…
— Уже все. Дякуючи війську з Бан Ґлеана, яке прийшло нам на допомогу.
— Ти не був… — прошепотіла вона, заплющуючи очі. — Ти не був нейтральним…
— Не був. Але ти жива. Трісс живе.
— Що з нею?
— Вдарилася головою, випавши з фургона, який Ярпен намагався зберегти. Але вже прийшла до тями. Лікує поранених.
Цірі роззирнулася. Серед диму фургонів, що догоряли, миготіли фігури озброєних. А навколо лежали скрині й діжки. Частину з них було розбито, а вантаж — розсипано. Було це звичайне сіре польове каміння. Дівчинка дивилася на нього здивовано.
— Допомога для Демавенда з Едірна, — заскреготів зубами Ярпен Зігрін, який стояв поряд. — Допомога секретна й надзвичайно важлива. Конвой спеціального призначення!
— Це була пастка?
Ґном розвернувся і глянув на неї, на Ґеральта. Потім знову подивився на розсипане з бочок каміння, сплюнув.
— Так, — підтвердив. — Пастка.
— На Білок?
— Ні.
Убитих поклали рівними рядами. Лежали вони поруч, нерозділені — ельфи, люди й ґноми. Був серед них Яннік Брасс. Була темноволоса ельфійка у високих чоботах. І ґном із чорною, блискучою від загуслої крові бородою, заплетеною в кіски. А поряд…
— Полі! — хлипав Реган Дальберг, тримаючи голову брата на колінах. — Полі! Чому?
Мовчали. Усі. Навіть ті, хто знав — чому. Реган повернув до них скривлене, мокре від сліз обличчя.
— Що я матері скажу? — стогнав. — Що я їй скажу?
Мовчали.
Неподалік, оточений солдатами в чорно-золотих кольорах Кедвена, лежав Венк. Дихав він важко, і кожен видих випихував йому на губи криваві бульки. Поряд стояла навколішки Трісс, над ними — рицар у лискучій броні.
— Ну й що? — запитав рицар. — Пані чародійко? Виживе?
— Я зробила, що могла. — Трісс підвелася, стиснула уста. — Але…
— Що?
— Вони застосовують оце. — Показала стрілу з дивним наконечником, вдарила ним об діжку, що стояла поруч. Кінчик стріли розділився, тріснув на чотири кільчасті гачкуваті голки.
Рицар вилаявся.
— Фредегарде… — із зусиллям відізвався Венк. — Фредегарде, слухай…
— Не можна тобі говорити! — різко сказала Трісс. — І рухатися! Закляття ледь тримається!
— Фредегарде, — повторив комісар. Кривава булька на його губах лопнула, на її місці відразу ж утворилася наступна. — Ми помилялися… Усі помилялися. Це не Ярпен… Ми
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Кров Ельфів», після закриття браузера.