Читати книгу - "Подорож Досвітнього мандрівника"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після цього випадку «Досвітній Мандрівник» плив на схід без перешкод багато днів. Плив сумирним морем без вітру у вітрилах і ніс не збивав піну на хвилях. З кожним днем і кожною годиною світло все яснішало, але їм це не заважало. Ніхто нічого не їв, ніхто не спав і нікому не праглося ні їсти, ні спати. Вони витягали з моря відра прозорої води, міцнішої за вино і якоїсь вологішої і плиннішої, ніж звичайна вода, та мовчки пили її за здоров’я одне одного. Один чи двоє моряків, трохи старших за решту на початку подорожі, тепер молодшали з кожним днем. На борту не було нікого, хто не відчував би радості та піднесення, але оті радість і піднесення не схиляли їх до розмов.
Що далі вони пливли, то менше говорили, а якщо вже й говорили, то майже пошепки.
Тихість Останнього Моря наскрізно пронизала всіх.
— Капітане, що ти бачиш попереду? — запитав одного дня Каспіян у Дрініяна.
— Ваша Королівська Високосте, — відповів Дрініян, — я бачу якусь дивну білість. Всюди вздовж горизонту, від півночі до півдня, наскільки сягає мій погляд, побілішало.
— Я теж це бачу, — сказав Каспіян, — і не втямлю, що воно таке.
— Якби ми були на інших широтах, найясніший пане, — сказав Дрініян, — я би сказав, що це крига. Але це не може бути кригою. Не тут. Так чи інак, ми зробимо правильно, якщо накажемо людям взятися за весла і трохи уповільнимо корабель. Хоч що б це не було, я не хотів би, щоб ми вперіщилися в нього з усієї сили.
Вони зробили так, як радив Дрініян, і все уповільньнюючись пливли далі. Наближення до білості не зменшувало її таємничості. Якщо це був суходіл, то це мусив бути дуже дивний суходіл, бо поверхня його була гладенькою, неначе вода, і на тому ж рівні, що й море. Коли вони наблизились до неї, Дрініян сильно натиснув на румпель і скерував ніс «Досвітнього Мандрівника» на південь, тепер течія зносила корабель лівим бортом до таємничого білого простору, а потім вони повеслували вздовж його краю. При цьому зробили важливе відкриття: течія була завширшки лише в сорок футів, а решта моря — мертвою, наче ставок. Це була втішна новина для команди, яка все частіше задумувалася про повернення до країни Раманду. Весь час веслувати проти течії було заняттям не з найприємніших. (Це пояснює також, яким чином підводна пастушка так швидко зникла за кормою. Просто вона не знаходилася всередині течії. Якби вона в ній була, то рухалася б на схід з тією ж швидкістю, що й корабель).
Проте все ще ніхто так і не зрозумів, чим є оця біла пустеля, і нарешті на воду спустили човен, аби це з’ясувати. Ті, хто залишився на борту «Досвітнього Мандрівника», побачили, як човен заглиблюється в біле. Потім почули піднесені й радісні голоси людей з човна, що линули над спокійною водою. Запала тиша. Стоячи на носі човна, Ринельф кидав зонд. За мить човен почав повертатися. Всі кинулись до борту почути новини. Човен був наповнений чимось білим.
— Лілеї, Ваша Королівська Високосте! — закричав Ринельф, стоячи на носі.
— Що? — запитав Каспіян.
— Квітки водяних лілей, Ваша Королівська Високосте, — повторив Ринельф. — Точнісінько такі ж, які ростуть у ставках Нарнії.
— Погляньте! — закричала Люсі, яка сиділа на носі човна. Вона підняла над головою цілий оберемок білих пелюсток і широкого плаского листя.
— Яка глибина, Ринельфе? — запитав Дрініян.
— Цікава штука, капітане, — відповів Ринельф. — Ще глибоко. Три з половиною сажня.
— Це не можуть бути справжні лілеї. У всякому разі, це не ті лілеї, які ми називаємо водяними, — сказав Юстас.
Можливо, він мав рацію, але вони були дуже подібні. А коли після невеличкої наради «Досвітній Мандрівник» повернув до течії, і рушив через Озеро Лілей, або Срібне Море, (вони використовували обидві назви, але врешті-решт зійшлися на Срібному Морі і саме цю назву зафіксовано на Каспіяновій мапі), розпочалася найдивніша частина їхньої подорожі. Незабаром відкрите море перетворилося лише на тонку темно-синю риску на західному виднокраї. Білість мінилася ніжним золотом і оточувала їх зусібіч, за винятком блискучого пояса темно-зеленої води за кормою, де корабель розсікав лілійне поле.
Усе це дуже нагадувало арктичний краєвид, а якби їхні очі не стали такими ж видющими, як соколині, блиск сонця на цьому океані білого — особливо раннього ранку, коли сонце було найбільшим, — був би нестерпним. І щовечора та сама білість видовжувала день. Здавалося, лілійні лани не мають кінця-краю. Десятки й сотні миль квітів пахли так, що навіть Люсі не могла описати: солодко — безперечно, але зовсім не снодійно і не приголомшливо — свіжий, дикий, надзвичайний аромат, який, здавалося, проникав у мозок і кожного напував достатньою силою, щоб забігти на якусь гору або змагатися зі слоном.
— Здається, ще трохи і я не витримаю цього запаху, — сказала Люсі Каспіянові, - але не хочу, щоб він закінчився.
І Каспіян відчував те саме.
Вони дуже часто зондували дно, але минуло багато днів, поки глибина зменшилась і відтоді маліла з кожним днем. Нарешті, настав час, коли вони мусили покинути течію, щоб обережно повеслувати собі вперед. Незабаром стало зрозуміло, що «Досвітній Мандрівник» уже не може далі плисти на схід. Тільки завдяки спритності стернового й веслярів вони не сіли на мілину.
— Опустити шлюпку! — закричав Каспіян. — Покликати всіх на борт. Я мушу поговорити з командою.
— Що він збирається робити? — прошепотів Юстас до Едмунда. — В його погляді є щось дивне.
— Гадаю, всі ми виглядаємо однаково, — відповів Едмунд.
Вони оточили Каспіяна й незабаром уся команда зібралася біля сходів на палубі послухати промову короля.
— Друзі! — почав Каспіян. — Ось ми й досягли мети нашої подорожі. Ми з’ясували, що сталося з сімома лордами, оскільки пан Ріпічіп пообіцяв зостатись тут, то, повернувшись на острів Раманду, ви, безумовно, знайдете лордів Ревіліяна, Арґоза і Мавраморна пробудженими від зачарованого сну. Тобі, лорде Дрініяне, я довіряю цей корабель і наказую якомога швидше плисти до Нарнії. І передусім я забороняю висаджуватись на Острові Мертвої Води. Перекажи також моєму регентові, гномові Трампліну, щоб роздав усім членам цієї команди нагороди, які я їм обіцяв. Вони їх насправді заслужили. А якщо я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож Досвітнього мандрівника», після закриття браузера.