Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

танки і мотопіхоту на західному напрямку — у районі Стебне, Юрківка з метою контратакувати в напрямку Звенигородки. Щоб швидше прикрити цей напрямок, протягом 11-12 лютого були доставлені і встановлені 5242 протитанкові міни. У зв’язку 3 тим, що шляхи стали зовсім непрохідними для автотранспорту, міни підвозилися в’ючним способом, двоколками і переносились естафетою місцевим населенням від одного села до іншого (по дві міни на людину). Мінування тут проводили два батальйони 5 інженерно-саперної бригади, передислокованими з району Звенигородки після передачі там усіх мінних полів 27 інженерно-саперній бригаді. Одночасно інженерними частинами 4 гвардійської і 27 армій, яку з 12 лютого було передано нашому фронту із складу 1 Українського, здійснювалось мінування на внутрішньому фронті оточення.

Контратаки, які здійснив ворог з боку Стебного на Звенигородку, також виявились безрезультатними. На мінних полях противник втратив 10 танків.

Слід відзначити, що через труднощі підвезення інженерних боєприпасів наявні у військах міни дуже часто двічі використовувались для установки.

Всього в ході операції на внутрішньому і зовнішньому фронтах оточення тільки на напрямках дій 5 гвардійської танкової армії, 27 і 4 гвардійської армій на фронті 80 кілометрів впродовж дванадцяти днів було встановлено 35400 протитанкових мін і 6 тисяч протипіхотних. Противник втратив на мінних полях: танків — 52, бронетранспортерів — 15, автомашин — 45.

Інженерні війська здійснили велику роботу по шляховому будівництву. До 30 січня подекуди ще тримався сніг і шляхи більш-менш можна було використовувати. Але 31 січня сніг почав швидко танути, грунт зробився в’язким. У зв’язку з важкими метеоумовами командуючий фронтом наказав мені організувати роботу по обладнанню маршруту від колишнього переднього краю до Лебедина, Шполи, Звенигородки. На цій ділянці (довжиною 140 кілометрів) з 1 по 12 лютого було зайнято 3500 військових будівельників, 5 інженерних батальйонів фронтового підпорядкування, 3 дорожні батальйони і близько 3 тисяч місцевих жителів.

Всього за операцію інженерні війська 2 Українського фронту відремонтували, обладнали й обслужили 854 кілометри шляхів, що при загальному фронті наступу в 60 кілометрів на глибину до 100 кілометрів становило близько 15 кілометрів на один кілометр.

Значення дорожніх заходів у ході операції стане більш зрозумілим, якщо врахувати, що з 29 січня по 13 лютого з лівого крила фронту до району оточення було переміщено два управління стрілецьких корпусів, сім стрілецьких дивізій, одна танкова і чотири артилерійські бригади.

Поряд з розвідкою і розмінуванням шляхів сапери перевіряли наявність мін і фугасів у населених пунктах. Було обстежено чотири великих населених пункти. Тільки в місті Шпола розвідка виявила 12 замінованих будинків і підприємств, де мінери зняли 48 фугасів.

* * *

Перемога у Корсунь-Шевченківській операції, досягнута за активної участі інженерних військ 2 Українського фронту, мала велике значення. Були зірвані спроби противника завдати контрударів по наших військах, знищено велике угруповання гітлерівців.

Успішні дії інженерних військ в операції були результатом правильно організованої партійно-політичної роботи серед саперів, понтонерів і мінерів, мобілізації їх на подолання великих труднощів, які виникали при виконанні різноманітних завдань по інженерному забезпеченню наступу.

____________________

1. Архів Міністерства оборони СРСР (МО СРСР). — Ф. 240, оп. 2797, спр. 545.

2. Конев И.С. Записки командующего фронтом. — М., 1972.

1974 р.

Людвік Свобода,
генерал чехословацької армії, колишній командир 1 окремої Чехословацької бригади
Пліч-о-пліч з радянськими воїнами

Виділена в резерв 40 армії 1 окрема Чехословацька бригада перемістилася на південь і розташувалася на стику між 38 і 40 арміями. У цей час німецько-фашистські війська за участю великої кількості танків, самохідних гармат і авіації намагалися ударами відкинути радянські війська на північний схід. Незважаючи на очевидний крах так званого «Східного валу» на Дніпрі, гітлерівське командування продовжувало плекати авантюристичний план ліквідації плацдармів, захоплених радянськими військами, і відновлення оборони на Дніпрі. Однак задуми німецько-фашистського командування, основані на недооцінці сил і можливостей радянських військ і на переоцінці своїх сил, зазнали повного провалу. Радянські війська не тільки відбили удари ворога, але й самі перейшли в наступ.

Ми просувалися на південь, але все ж шлях лежав на захід, ближче до Батьківщини. Позаду залишалися висота 208,4 і зруйнована, спалена Біла Церква.

5 січня батальйони 1 окремої Чехословацької бригади зайняли позиції в районі Будьоннівки. Нашими сусідами були: праворуч — 155 стрілецька дивізія 38 армії, ліворуч — 240 стрілецька дивізія 40 армії. 20 січня 1944 року бригада просунулася далі на південь, на лінію Осітна, Клюки, Стадниця, а двома днями пізніше — на лінію Ступки, Новосілка, Княжа Криниця, західна частина села Івахни.

У ті дні ми вже офіціально зробили призначення нових офіцерів з числа молодшого командного складу бригади. Це були Рудольф Ясіок, Яромир Гехт, Гала, Пилипчинець, Еріх Фальтер, Більяк, Розенталь, Фантич, Бухгальдер, Русін, інженер Ковал та інші.

Багато з них не мали загальної середньої освіти, але зате ці люди проявили свої здібності під Соколовом, у Києві, Руді та Білій Церкві. Від нас поїхав підполковник Пржикрил, призначений на посаду командира 2 Чехословацької парашутно-десантної бригади. Поїхав також підполковник