Читати книгу - "Антхіл"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гектор відчував себе трохи винним, тож після обіду посадив Мар’яну собі на коліна і спитав:
— Ну що, після прогулянки тобі полегшало? Сон вивітрився?
Мар’яна помовчала. Ота її неквапна манера розмови трохи вже дратувала Гектора. А Мар’яна повела:
— Я саме хотіла с тобою побалакати. Давай поїдемо звідси. Назавжди.
Гектор аж відхилився, аби глянути дружині в обличчя: це вона не жартує часом?
— Що це ти надумала? Навіщо ж нам їхати? Тільки-но облаштувалися.
— Я бачила сон.
Гектор через силу стримався, аби не зірватися.
– І хто в ньому був на цей раз?
Мар’яна відповіла вагомо:
— В ньому був ти.
Гектор видихнув з полегкістю. Навіть пожартував:
— О, звісно! Побачити чоловіка уві сні — то справжній жах.
Мар’яна продовжувала, наче не почула іронії:
— Сон почався зі стуку в двері. Я поспішаю їх відчинити, бо чекаю на тебе. Двері повільно відчиняються. Та за ними дивним чином опиняється сходи, що ведуть вниз, у темний занедбаний підвал. Я спускаюся вниз. Довго так спускаюся, повільно. Наче навпомацки. Хоча в підвал звідкілясь просякає тьмяне бузкове світло. Нарешті спустилася. А там на підлозі повно старезного напівзотлілого мотлоху: одяг, протигази, взуття. Все покриває товстий шар пилу. Опускаю очі додолу. Бачу тіло, що лежить в пилу обличчям донизу. Я намагаюсь те тіло повернути, і вже знаю, що це ти.
Мар’яна судомисто ковтнула повітря.
— Ти живий. В моєму сні ти ще живий, але смертельно хворий. Ти вмираєш. А потім я вже бачу тебе в ліжку — схудлого, лисого, з темною як у мумії шкірою.
Мар’яна обійняла чоловіка й зайшлася плачем.
— Це місто смертельно небезпечне. Давай покинемо його негайно, благаю! — проридала вона. — Я знаю, що трапиться щось жахливе! Я це відчуваю! Все скінчиться дуже-дуже погано!
Гектор мовчки гладив дружину по голові. А сам подумки вирішив найближчим часом доправити її до мами в лікарню. Дружина й насправді була занадто знервована.
А Мар’яна заснула у чоловіка на плечі. Хоча навіть уві сні вона продовжувала схлипувати.
Станцію готували до урочистого відкриття. Дату обрали не випадкову — 26 квітня 2086 року. Вважали, що так ця подія буде знаковою — станція відродиться наче птиця Фенікс [21].
Наступні кілька днів у Гектора були дуже напружені. Наостанок перевіряли все обладнання, всі прилади, систему безпеки. А крім того треба було наготувати й свій шматок до урочистостей, скласти перелік гостей, виокремити кращих працівників для заохочення. За тим клопотом Гектор не мав вільного часу побалакати з дружиною.
Мар’яна начебто змирилася з таким станом речей. Про жахи більше не згадувала. Тільки що коли проводжала Гектора на роботу, дивилась на нього так пильно своїми величезними очима, наче бачила його в останнє. А коли той повертався з роботи, з таким запалом обхоплювала його тоненькими руками, наче дочекалася його не з роботи — з війни.
Гектор подумки пообіцяв собі: тільки-но запустять станцію, візьме відпустку та поїде з дружиною куди їй тільки заманеться, аби вона заспокоїлася.
Та не судилося.
До урочистої дати залишалося кілька діб.
Всі пробні випробування пройшли бездоганно. На відкриття очікували не тільки київське керівництво, а й представників влади. Подія була не абияка. 26 квітня припадало на п’ятницю, тож наступні вихідні адміністрація міста обіцяла перетворити на суцільний карнавал. Піднесений настрій охопив всіх мешканців Антхілу.
І чи не в останній день перед відкриттям станції Мар’яна знову побачила сон.
В доброму гуморі Гектор повернувся додому з роботи й застав Мар’яну перед домом, повністю одягнену, з маленькою валізою в руках. Вона кинулася назустріч чоловікові і палко плутано заговорила:
– Їдьмо! Їдьмо негайно, не піднімайся до квартири! Всі документи я зібрала, а решта хай залишається, тільки їдьмо якнайшвидше!
Гекторові настрій враз зіпсувався.
— Мар’яно! Ну ти ж не мала дитина! Знов твої забаганки! Що ти надумала цього разу?
Гектор рушив до дверей під’їзду, брязкаючи ключами.
Мар’яна повисла у нього на руці, будь що намагаючись затримати перед дверима.
— Гекторе, коханий! Повір мені, ти наражаєшся на смертельну небезпеку! Повір! Просто повір! Нам треба тікати!
— З якого дива ти таке надумала, хоча б поясни!
— Я бачила сон!
Гектор мало не заскреготів зубами.
— Знову ти за своє!
Мар’яна відійшла від нього на крок, зупинилася. Трохи заспокоїлася, наче щось надумала.
— Добре, — сказала якось приречено. — Не хочеш їхати, то як знаєш. Я поїду сама. Але спочатку вислухай мене. Добре?
Гектор зітхнув:
— Добре, вислухаю. Тільки вдома.
Мар’яна зірвалася на крик:
— Ні, я більше туди не піду! Я боюся!
Гектор відповів примирливо:
— Добре, залишимося тут, на дворі. Тільки сядьмо. Ти ледве на ногах тримаєшся. Ходи-но сядемо на лавку.
Мар’яна обрала свою улюблену, якнайдалі від дому, в альтанці з кущів. Сіла на краєчок, наче, як козуля, що в будь-який момент могла зірватися з місця та втекти. Гектор сів поряд, взяв в руку її долоню. Вона була холодна, як лід і тремтіла.
— Розповідай, — як зміг м’яко сказав дружині. — А потім разом помізкуємо.
— Цього разу уві сні я не бачила тебе, — почала Мар’яна.
Побачивши скептичний погляд чоловіка, виправила себе:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антхіл», після закриття браузера.