Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

– Уявляю, як би сердився твій тато, – печально каже рабин.

Абрамчик:

– А ви у нього запитайте, він трохи далі, он за тим кущем…

Мисливець:

– Слухай, друже бобер, що треба робити, щоб мати такі міцні зуби, як у тебе? Може, чистити зубною пастою через кожні дві години? Чи дерева гризти?

– Треба народитися бобром!

– Ми зібралися порибалити на острові, – каже Микита до Гані, – поклади мені в рюкзак сковороду. Я буду на ній смажити рибу.

– Добре, – відповіла Ганя і заодно поклала кавалок хліба, шмат сала, дві банки сардин і консервний ніж.

Мисливець розповідає своєму другу:

– Минулої осені було таке чудове полювання. Я підстрелив двадцять куріпок.

– Ти ж казав мені, тату, що підстрелив сім!

– В минулому році ти був ще маленьким, щоб знати всю правду!

– Чи багато риби наловили? – цікавиться Василько у рибалки, який одинаком сидить на березі річки.

– Поки нічого, хоч просидів тут вже три години.

– Тоді ваші справи не такі вже й погані. Один рибалка просидів тут два тижні і упіймав не більше, ніж ви за три години.

Микита на полюванні поклав козу.

– Скільки років цій козі? – запитує Опанас.

– Два.

– А як ти визначаєш?

– По рогах.

– А-а-а! Я й не звернув уваги, що у неї два роги!

У далекій Німеччині в скверику чоловік сидить з вудкою біля озерця. До нього підходить полісмен:

– З вас штраф 20 марок за риболовлю в недозволеному місці.

– А хто сказав, що я рибу ловлю? Я черв’яка купаю!

– Тоді штраф 40 марок за те, що черв’як голий.

Микита на полюванні перестрибував через колоду, упав на гепу і дуже забився. Болить та й болить. Пішов до лікаря.

– Ви вдарилися куприком, – каже лікар.

– А що таке куприк?

– Це кінець хребта.

– Дивно! Я думав, що у мене на кінці хребта голова…

Пливе рибалка на човні по Лохнеському озеру, рибу ловить. Раптом прямо перед ним показується величезна пащека Лохнеського чудовиська. Рибалка хапається за весла і зо всіх сил гребе до берега. Коли розуміє, що йому не втекти, падає на коліна і починає молитися:

– Господи, порятуй мене від чудовиська!

Несподівано відкриваються небеса і чується голос Бога:

– Ти ж ніколи в мене не вірив!

– Так я і в Лохнеське чудовисько ніколи не вірив!

Помер мисливець, потрапив на небеса. А там Бог у покарання за кров невинно убієнних звірів зробив його зайцем і відправив знову на землю. Через деякий час той заєць потрапив у капкан, а ще через деякий час прийшов мисливець. Заєць проситься:

– Відпусти мене, повір, я у попередньому житті був мисливцем!

– Тим гірше для тебе, друже. Я в попередньому житті був зайцем.

Микита хвалиться перед приятелями, на весь розмах рук показуючи, якого коропа він зловив.

– Слухайте, – каже Опанас, – як він дістав! Давайте зв’яжемо йому руки!

Зв’язали.

– А у коропа було отакенне око! – розчепірює долоні Микита.

Дощ. Опанас забігає до Микити перечекати негоду. Слідом до хати залітає чорний пес. Поки куми п’ють по чарці, пес бігає по хаті, гризе капці, віник, перекидає відро…

– Опанасе, викинь за двері свого пса!

– Микито! Я думав, що то твій пес…

– Я вчора щуку упіймав, прямо як моя рука!

– Брешеш, таких волосатих щук не буває!

На Опанаса і Микиту біжить кабан.

– Та стріляй вже, Опанасе!!!

– Добре, Микито! Але пообіцяй, що не будеш з мене сміятися, якщо я не попаду.

Смажиться короп на сковорідці і філософствує: – Ну що ж, давно хотів відпочити, позагорати, та все часу не було…

Після полювання:

– Микито, ти кого вбив минулої неділі?

– Козла…

– Ти… братовбивця!

Ловлять рибу Микита і Опанас. Сидять поруч. Микита тягає одну за другою, а в