Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

науковці можуть зауважити, що об'єктом нашого дослідження мав би бути не кримінальний закон, а законодавство про кримінальну відповідальність, або ж просто КК України, оскільки ст. 3 КК України передбачає саме поняття законодавства про кримінальну відповідальність. З цього приводу маємо вказати, що вважаємо таке визначення, як «законодавство про кримінальну відповідальність» недостатньо інформативним стосовно того, що в нього вклав законодавець, адже насправді КК України із сукупністю приписів про кримінальну відповідальність містить і інші приписи. Крім цього, такий термін, як «кримінальний закон», вживався у КК України 1960 року і ми вважаємо необґрунтованою повну відмову від нього у сучасному КК України.

Щодо суб'єктів тлумачення, то науковці одностайні у тому, що за суб'єктами і юридичними наслідками тлумачення поділяється на офіційне і неофіційне[346]. Офіційне тлумачення — це тлумачення правової норми, що сформульоване у спеціальному акті уповноваженим органом у межах його компетенції і є формально обов'язковим для всіх суб'єктів застосування і реалізації цієї норми. Офіційне тлумачення норм права має юридичну обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються[347].

Схожої позиції дотримується і Д. Михайлович, який доводить, що офіційне юридичне тлумачення — це здійснене уповноваженим на те суб'єктом усвідомлення дійсного змісту відповідних нормативно-правових приписів, результати якого закріплюються в офіційному письмовому документі з метою їх доведення до відома всіх адресатів інтерпретованих приписів[348].

Вважаємо, що потреби зупинятись на дослідженні офіційного тлумачення кримінального закону немає, оскільки це питання було об'єктом досліджень частково і комплексно. Слід лише зауважити, що дискусійним щодо офіційного тлумачення є питання, хто може бути його суб'єктом, адже окремі науковці вважають, що таким суб'єктом, крім Конституційного Суду України, може бути і Верховна Рада України[349]. Інші ж стверджують, що навіть законодавчі дефініції є різновидом тлумачення, що здійснюється законодавцем[350]. На думку прибічників третьої позиції, до ухвалення Конституції України 1996 р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України, сьогодні ж автентичне тлумачення фактично не застосовується[351].

Водночас із цього приводу ще у 1997 році з'явилася офіційна позиція, в якій вказано: «Верховна Рада України тимчасово, на період до створення Конституційного Суду України, мала право здійснювати тлумачення лише законів України і не мала права тлумачити Конституцію України»[352]. Відтак офіційне тлумачення законів Верховною Радою України не визнається. У цій ситуації ми схильні до позиції М. Цвіка, який зауважує, що Верховна Рада України може здійснювати автентичне тлумачення законів і навіть Конституції України у тому разі, якщо воно здійснюється тим же складом, що й ухвалював цей закон чи Конституцію[353].

Найбільш обґрунтованою вважаємо позицію казахського науковця Є. Абдрасулова, який вважає, що деякі дослідники спрощено розуміють офіційне тлумачення закону, вкладаючи в це поняття лише його нормативний вигляд. Інша справа, що юридична сила результатів офіційного тлумачення різних суб'єктів неоднакова[354].

У цьому контексті офіційне тлумачення поділяється на нормативне і казуальне