Читати книгу - "Бріда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це останній автобус сьогодні ввечері, — сказав Маг.
— Я візьму потім таксі. Навіть якщо це дуже дорого.
Коли автобус відійшов, Бріда пожалкувала, що залишилася. Вона була розгублена, не розуміла, чого вона, власне, хоче.
«Мабуть, я п’яна», — подумала вона.
— Ходімо прогуляймося. Я хочу протверезитися.
Вони пройшлися по безлюдному селу. Вуличні ліхтарі світилися, але вікна будинків були темні. «Так не можна. Я бачила блиск в очах Лоренса, а тепер хочу залишитися з цим чоловіком». Вона жінка вульгарна, непостійна, негідна ані науки, ані практики чаклунського ремесла. Їй було соромно за себе: кілька крапель вина, й Лоренс, Інша Частина, усе, чого вона навчилася у Традиції Місяця, втратили для неї значення. На якусь мить вона подумала, що, може, помилилася і блиск в очах Лоренса не був тим блиском, якого вимагає Традиція Місяця. Але вона намагається обманути саму себе: ніхто не може помилитися, коли побачить блиск в очах своєї Іншої Частини.
Якби вона зустрілася в театрі з гуртом людей і Лоренс був серед них, якби вона ніколи раніше з ним не розмовляла, але її погляд зустрівся б із його поглядом, то навіть за таких обставин вона б ані на мить не засумнівалася, що перед нею чоловік її життя. Вона підійшла б до нього, й він би зробив рух їй назустріч, бо Традиції ніколи не помиляються, й Інші Частини рано чи пізно повинні зустрітися. Ще тоді, коли вона й не чула про Інші Частини, вона вже знала, що існує кохання з першого погляду, якого досі ніхто не зміг пояснити.
Будь-яка людина спроможна впізнати цей блиск, навіть не розбуджуючи в собі ніякої магічної сили. Вона знала про цей блиск ще до того, як довідалася про його існування. До речі, вона вже бачила цей блиск і в очах Мага, того вечора, коли вони вперше сиділи в цьому шинку.
Зненацька вона зупинилася.
«Я п’яна», — знову подумала вона.
їй треба швидше забути про ці дурні думки. Насамперед треба порахувати, скільки в неї залишилося грошей, чи їх вистачить на таксі. Це зараз найважливіше.
Але вона побачила блиск в очах Мага. Блиск, який показував їй її Іншу Частину.
— Ти бліда, — сказав їй Маг. — Мабуть, забагато випила.
— Це минеться. Ми тут трохи посидимо, поки я оговтаюся. А тоді поїду додому.
Вони сіли на лаві, й вона стала нишпорити в сумочці, шукаючи там монети. Вона могла б підвестися на ноги, взяти таксі й поїхати, щоб уже ніколи сюди не повернутися. Вона має свою Наставницю, вона знає, як іти далі своєю дорогою. Вона знає також свою Іншу Частину; і якби вона зараз підвелася й поїхала, то, можливо, саме в такий спосіб виконала б ту місію, яку доручив їй Бог.
Але їй був 21 рік. Й у свої двадцять років із лишком вона вже знала, що можливо зустріти дві Інші Частини в одному перевтіленні, й результатом таких двох зустрічей будуть біль і страждання.
Чи зможе вона втекти від цього?
— Я не поїду додому, — сказала вона. — Хочу залишитися тут.
Очі Мага засяяли, і те, що було раніше надією, перетворилося на впевненість.
Вони пішли далі. Маг бачив, як аура Бріди кілька разів змінювала колір і подумки сподівався, що дівчина не зіб’ється з правильної дороги. Він знав, який гуркоче грім і які землетруси двигтять у цю мить у душі його Іншої Частини — але такими були всі процеси перетворення. Так само перетворювалися небесні світила, люди, земля.
Вони вийшли з села й були тепер у чистому полі, прямуючи до тих покритих лісом гір, де завжди зустрічалися, коли Бріда попросила його зупинитися.
— Ми підемо сюди, — сказала вона, звертаючи на стежку, яка вела до поля, засіяного пшеницею.
Вона не знала, навіщо це робить. Лише відчувала, що потребує силу природи, потребує допомоги духів, своїх друзів, які від самого сотворіння світу населяли найгарніші куточки нашої планети. Величезний місяць сяяв у небі й у його світлі було добре видно стежку, що бігла посеред пшеничного поля.
Маг ішов за Брідою, нічого не кажучи. У глибині серця він дякував Богові за свою віру. За те, що не дозволив собі повторити колишню помилку, яку був готовий повторити за хвилину до того, як одержав те, що просив.
Тепер вони йшли через пшеничний лан, що його місячне світло перетворило на сріблясте море. Бріда йшла навмання не маючи найменшого уявлення про те, яким буде її наступний крок. Внутрішній голос казав їй, щоб вона йшла вперед, що вона жінка не менш сильна, аніж її далекі попередниці — і що нехай вона не турбується, вони тут із нею, вони спрямовують її кроки й захищають її Мудрістю Часу.
Вони зупинилися серед поля. Навколо височіли гори, й на одній із них був камінь, з якого дуже добре видно захід сонця, мисливський курінь, що височів над усіма іншими куренями, й те місце, де якось уночі одна дівчина змагалася з жахом і нічною темрявою.
«Я цілком віддаюся, — подумала вона. — Я цілком віддаюся і знаю, що перебуваю під захистом». Вона відтворила в уяві свічку, яка горить у неї на столі, невеличкий вівтар для поклоніння культу Традиції Місяця.
— Ось тут добре, — сказала вона, зупиняючись.
Підібрала на землі паличку й накреслила навкруг них велике коло, повторяючи священні імена, яких навчила її Наставниця. Вона не мала в руках свого ритуального кинджала, не мала жодного зі своїх священних предметів, але її далекі попередниці були тут, і вони заспокоїли її, сказавши, що, прагнучи уникнути
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бріда», після закриття браузера.