Читати книгу - "Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не раз Акка витягала свого вихованця з озера ледь притомного і довго трясла його, поки він знову починав дихати.
— Чому я не можу плавати, як інші? — питало в неї орля.
— Поки ти лежав у своєму гнізді, в тебе виросли дуже довгі кігті, — відповідала йому Акка. — Але не горюй, з тебе все-таки вийде хороший птах.
Зате коли настала пора гусенятам учитися літати, ніхто з них не міг наздогнати Горго. Горго літав вище за всіх, швидше за всіх, далі за всіх.
Невдовзі навіть широка долина стала для нього занадто тісною, і він пропадав цілими днями десь за озером і за горами. Щоразу він повертався злий і стурбований.
— Чому куріпки і козенята тікають і ховаються, коли моя тінь падає на землю? — питав він Акку.
— Поки ти лежав у своєму гнізді, в тебе виросли занадто великі крила, — відповідала Акка. — Але не горюй, з тебе все-таки вийде хороший птах.
— А чому я їм рибу і жаб, а інші гусенятка скубуть травицю і клюють жуків? — питав він Акку.
— Тому що я не могла приносити тобі іншого корму, поки ти жив на своїй скелі, — відповідала йому Акка. — Але не горюй, з тебе все-таки вийде хороший птах.
Восени, коли гуси вирушили в далеку путь на південь, Горго полетів із ними. Але він ніяк не міг навчитися тримати стрій під час польоту. Раз у раз він відлітав далеко уперед, потім знову повертався і кружляв над зграєю.
Інші птахи, побачивши орла серед диких гусей, здіймали тривожний крик і круто звертали убік.
— Чому вони бояться мене? — питав Горго. — Хіба я не такий самий гусак, як ви?
Якось вони пролітали над селянським обійстям, на якому кури та півні мирно порпалися в смітнику.
— Орел! Орел! — закукурікав півень. І всі кури миттю кинулися навтьоки. Цього разу Горго не стримався.
«Телепні! — подумав він. — Вони незугарні навіть відрізнити дику гуску від орла. Ну гаразд, я провчу їх!»
І, склавши крила, він каменем упав на землю.
— Я покажу тобі, який я орел! — кричав він, розкидаючи сіно, під яким сховався півень. — Ти запам'ятаєш, який я орел! — кричав він і бив півня дзьобом.
Увечері на привалі, коли всі гуси вже заснули, Акка довго сиділа в роздумах.
Вона розуміла, що настав час розлучатися з орлом. Вона сама вигодувала його, виховала, і їй було шкода відпускати його. Але нічого не вдієш, він повинен знати, що він орел, і повинен жити, як годиться орлам.
Акка встала і пішла шукати свого вихованця, що мирно спав серед гусей…
Тієї ночі удосвіта Горго покинув зграю.
Але щороку, коли гуси поверталися до Лапландії, Горго прилітав у долину біля Сірих скель.
Це був могутній і сміливий орел. Навіть родичі побоювалися його і ніколи не вступали з ним у суперечку. Лісові птахи лякали його ім'ям неслухняних пташенят. Гірські козли тремтіли, як боязкі зайчата, угледівши його тінь. Він нікого не щадив, він бив свою здобич без промаху. Але за все своє життя він жодного разу не полював біля Сірих скель і не займав навіть кінчиком кігтя жодну дику гуску.
Розділ п'ятнадцятий
Совина таємниця
1
День за днем ішов мирно і тихо. Кожен день був схожий на попередній як дві краплі води.
На озері біля Сірих скель виросло справжнє пташине місто. Зусібіч його захищали від чужих очей гори. Жоден звір туди не заглядав, а про людей і говорити годі. Та й звідки там узятися людям? Що їм робити серед боліт і каміння?
— Невже в усій Лапландії немає жодної людини? — говорив Нільс Мартіну.
— Немає, і добре, що немає, — відповідав Мартін. — Ти вже мені пробач, але нам, гусям, непогано відпочити від людей.
Та Нільс був із ним не згоден. Щиро кажучи, йому іноді хотілося відпочити від гусей, хоч він їх і любив.
— А онде, за горами, — не вгамовувався Нільс, — невже теж тільки птахи живуть?
Стара Акка почула цю розмову і підійшла до Нільса.
— Хочеш сам побачити, що там, за горами? — сказала Акка. — Я вже теж думала — ну що ти, наче нянька, сидиш цілими днями з гусенятами? Хочеш, полетимо завтра? Треба тобі побачити нашу Лапландію.
Наступного дня Нільс прокинувся швидше за всіх. Навіть Акка ще спала. А вона ж прокидалася першою в усій зграї. Нільс не зважився розбудити гуску. Він закрокував туди-сюди біля сплячої Акки. Ходить неначе тихо, а таки й наступить, немов ненавмисно, на сучок. Ну, гуска й прокинулася.
— Що, не терпиться тобі? — сказала вона. — Я й сама залюбки розімну крила.
І все-таки Акка спочатку обійшла, як і годиться, всі гнізда, пересвідчилася, що нічого лихого ні з ким за ніч не скоїлося, і лише тоді зважилася покинути свою зграю.
Пасмо за пасмом перед Нільсом відкривалися гори. Вони неначе виштовхували одна одну, кожна хотіла піднятися вище, ближче до сонця і зір.
На найвищих вершинах лежав сніг. Сніг був білий-білий, він виблискував і іскрився на сонці, а в ущелинах, куди сонячне проміння не могло зазирнути, сніг здавався блакитним, як небо.
Дивлячись на ці вершини, Нільс пригадав казку про одноокого троля. Ось яка була ця казка.
Жив колись в лісі одноокий троль.
Задумав він побудувати собі будинок — такий, як у людей.
І побудував. Будинок вийшов чудовий. Від стіни до стіни — верста, від підлоги до стелі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми», після закриття браузера.