Читати книгу - "Загадка однієї неділі"

Повернувшись до столу, він узяв сигару і, відкусивши її кінчик, запалив. Потім обійщов навколо столу і плюхнувся в крісло. Імпресаріо зробив те саме, сівши поруч. Лише Томас лишався на ногах. Я мовчав, очікуючи, що сенатор продовжить свою промову. Сигара начебто трохи заспокоїла його. Риси обличчя пом'якшали, погляд став не такий холодний.

— Проте, — підніс він угору вказівний палець, — я все ще ладен вести з вами переговори. Єдине, чого не потерплю, — найменшого скандалу навколо мого, імені, Аресе. Будьте певні.

Сенатор знову приклазся до сигари.

— Може, — втрутився його помічник, — ми зможемо порозумітися, коли сеньйор Apec звіриться нам, чим викликане його прагнення стрітися з Каїтою.

— Причина зовсім проста, молодче. Мені платять за це.

— Хто платить? — поцікавився сенатор.

— Родина Рамераль.

— Он воно як! Виходить, ви стягуєте данину з мене… і одночасно з родини Рамераль. Та ви ж розбишака, Аресе!

Я сприйняв цю тираду з задоволенням, як хвалу.

— А навіщо вам бачитися з нею? — втрутився молодик. — Адже все, що вона знає по цій справі, вже розповіла поліції.

— Ти так гадаєш, друже? То чого ж ви боїтеся, щоб я побалакав з нею?

— Хто сказав, що ми боїмося?

— Я бачу.

Молодик повернувся до сенатора, усім своїм виглядом виявляючи нетерпіння. Той позирнув на Томаса.

— Вийдіть-но звідси, — мовив він до нього і повернув до мене свою похмуру фізіономію. — Apec, ми не можемо цілісшькии день ось так товкти воду в етупі. Краще поговоримо відверто. Ви маєте рацію, — визнав він, — я справді побоююсь, хоч і не того, що ви маєте на увазі: я не вбивав Сусанни. Але вибори на носі, а становище моє не досить міцне. Просто кажучи, я не можу дозволити собі бути втягнутим у цей скандал. Ось чому Каїта збрехала: я попросив її про це. Вона… і вся її родина зобов'язані мені безліччю дрібних послуг. — Я згадав напівзруйновану хатинку, яку перед тим бачив, і зметикував, якими мізерними мали бути ці «дрібні послуги». А сенатор вів далі: — Каїта збрехала свідомо, але саме вона могла б ствердити моє алібі, бо ми з нею разом полишили Сусаннин будинок близько пів на восьму. Проте така її заява означала б уплутати мене в скандал, і з поваги до мене вона про це уперто мовчала.

Я замислився.

— Якщо ви вийшли з нею разом близько пів на восьму, тоді саме ви останніми бачили Сусанну живою. Чом же Каїта назвала Рамераля, котрий пішов о сьомій годині?

Сенатор якусь хвильку про щось розмірковував; потім тріпнув дзвоником. Тут-таки влетів Томас, тримаючи руки під пахвами. Я всміхнувся.

— Скажи Каїті, нехай зайде, — наказав сенатор. Відтак, звертаючись до мене, додав: — Вона сама вам усе пояснить.

За кілька хвилин до кімнати зайшла Каїта. Вона ледь стримала здивування, побачивши мене, проте рішуче наблизилася до письмового столу і запитала:

— Чого ви бажаєте, сенаторе?

Він, затопивши в неї ніжний, майже батьківський погляд, промовив:

— Сідай, Каїто.

Жінка сіла ближче до столу, поруч з імпресаріо. Сідала зі страхом, немовби побоюючись зім'яти свій щойно випрасуваний формений одяг. Зодягнута була охайно, а обличчя виказувало тривогу, яку намагалась приховати, чекаючи, щоб сенатор пояснив, чого її викликано.

Сєнаторова фізіономія виливала таку ж солоденьку ніжність, яка сяяла на його передвиборному портреті.

— Каїто, я бажаю, щоб ти розповіла сеньйорові Аресу все, що знаєш з приводу смерті Сусанни.

Каїта позирала на нього, ніби не розуміючи. Губи її наче ворушилися, але зовсім беззвучно. Нарешті вона втупила в сенатора багатозначно-запитливий погляд.

— Забудьте про те, що я казав вам раніше. Забудьте про свою клятву. Зараз я жадаю, щоб ви говорили, — наполегливо повторив сенатор.

Жінка трохи змінила позу на своєму стільці, не припиняючи стежити за зборками свого відпрасованого вбрання.

— Про що ви бажаєте дізнатись, молодче?

— Про все, що сталося того вечора, — мовив я. — Спробуйте також згадати, чи не траплялося раніше чогось такого, що мало б відношення до вбивства вашої господині.

Каїта повернулась обличчям до сенатора, шукаючи схвалення; той ствердно хитнув.

— О п'ятій вечора прийшов сеньйор Рамераль, — мовила вона, замислено підносячи два пальці до вуст. — Він не часто відвідував сеньйору Сусанну, та коли приходив, то завжди о п'ятій годині, і до сьомої неодмінно залишав її. Того дня він пішов о пів на сьому.

— Певне, Сусанна попросила його піти в цей час, — зауважив сенатор. — Я подзвонив їй і сказав, що збираюсь навідатися до неї, щоб обміркувати ряд питань в зв'язку з її останнім листом. Вона запропонувала мені прийти після сьомої, бо зайнята. Звісно, я розумів, про яке заняття йшлося, і, за її бажанням, чекав до сьомої.

— Що сталося пізніше? — запитав я Каїту.

— О сьомій прийшов сенатор.

— Ви вказуєте точний час. Звідкіля у вас такі дані? Хіба ви дивилися на годинник кожного разу, коли до Сусанни приходив відвідувач?

Жінка ледь помітно всміхнулась.

— Не кожного разу, — пояснила вона, — але в мене був єдиний вихідний день на тиждень, і, коли прийшов сенатор, мені вже час було піти, але я не змогла.

— Чому?

— Причиною був я, — втрутився сенатор, — Попросив ії зачекати мене. Мав обговорити з нею сякі-такі справи, пов'язані з передвиборною пропагандою моєї кандидатури в тому кварталі,