Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Навіть у такого епічного облому, як той, що я пережила минулої ночі, був один плюс: тепер і в мене, і в Арка не було жодних сумнівів у тому, що ми обоє хочемо зайнятися одним і тим самим способом проведення дозвілля. Отже, головне завдання полягало в тому, щоб створити слушний момент... і сподіватися, що ніхто, навіть улюблений синочок, цей момент знову не спустить в унітаз.

Саме з таким настроєм я доспала залишок ночі, поглядаючи на чоловіка, що мирно хропів. І, прокинувшись рано-вранці разом з Клавіком, вирушила на кухню готувати сніданок, поки погодований малюк грався із натягнутою через ліжечко мотузочкою, з якої звисали іграшки та брязкальця.

Яєчня саме викладалася на тарілки, коли на кухню, смачно позіхнувши, увійшов Аркадій.

— Доброго ранку, — усміхнувся некромант. І тут же, навіть не попереджаючи, підійшов до мене, обняв за талію і легенько прикусив шкіру на шиї!

По тілу пробігли мурашки. Вистачило лише частки секунди, щоб моя кров закипіла, а хвора фантазія дорослої жінки, надто довго позбавленої чоловічих пестощів, вже намалювала барвисті картини на тему непристойностей на кухонному столі.

— Що ти робиш? — грайливо реготнула я, закидаючи голову.

— Перевіряю, чи не наснилося мені вчора нічого, — гмикнув Арк, надто спокусливо вриваючись язиком у мій рот. — І якщо припустити, що насправді не наснилося... Зараз мені, хоч стріляйся, треба якнайшвидше бігти на роботу. Але як повернуся, часу у нас буде більше. То що скажеш? Може, ввечері покладемо Клавіка спати, усамітнимось у вітальні на дивані, розіп'ємо пляшечку лимонаду і проведемо трохи часу за подружнім обов’язком?

— Нічого не маю проти, — шепнула я йому на вухо і вже зібралася прикусити мочку... але вчасно себе обсмикнула — ще зараз не витерпить і на роботу спізниться! А він там далеко не начальство, догану отримає добрячу.

— Тоді купати Клавдія будемо в лавандовій піні, щоб швидше заснув і міцніше спав, — підморгнув чоловік, наостанок торкнувшись моїх губ пустотливим поцілунком.

Перспективи майбутнього сімейного вечора підняли мені настрій, як миле кошеня — перегляди будь-якого відео на ютубі. Потираючи лапки від нетерпіння, я проводила чоловіка на роботу, а потім, тільки-но за ним зачинилися двері — почала переривати свою скриньку зі спідньою білизною в пошуку чогось грайливого. Щоправда…

Білизну я підбирала все на тій же барахолці, орієнтуючись при пошуку на такі критерії, як приємний якісний матеріал і зручність. Саме це було найбільш актуально для молодої мами немовляти, перед якою стояв квест: вижити самій у цьому дурдомі, ще й дитину виростити. До того ж вже давно не знаходила там нічого вартісного, і не дуже щедрі запаси все ніяк не поповнювалися. Тому зараз поняття «чогось грайливого» ставилося насамперед до незношених трусів без заштопанних дірок і бюстгальтерів для мам, що годують, без плям від протеклого молока.

Бігати секс-шопами за еротичною білизною зараз, на жаль, було заняттям, на яке не залишалося ані часу, ані грошей. Тож довелося, тяжко зітхаючи, обмежитися тим, що відібрала найменш вбогу нижню білизну зі свого гардеробу! Ну, і на тому спасибі. Може, чоловік, вочевидь добряче спраглий, просто не зверне уваги і зніме з мене цю білизну, перш ніж зрозуміє, що вона трохи не комільфо?

Перекопавши своє добро, я відклала найпристойніше зі знайденого (білі бавовняні трухани, на яких навіть був нашитий шматочок м'якого мережива спереду) і, поки Клавік спав, — зайнялася домашніми справами. Настав час перебрати дитячі речі. І ті, з яких синочок виріс, відкласти в окремий ситцевий мішок і прибрати на дно шафи. Заодно покопатися в речах на виріст, частину з яких дала Діна, а друга частина була знайдена на барахолці. І вибрати з них ті, до яких малюк вже саме доріс або доростав.

Покінчивши з цим, я вирушила на кухню, де, користуючись моментом, зайнялася готуванням, паралельно роблячи прибирання та перемиваючи посуд. Найбільше клопоту було з кухонними ящиками, які просто вимагали себе відмити. Тому у фоновому шумі я не відразу почула тихе дитяче бурчання, що долинало зі спальні.

Що ж, раз Клавік прокинувся, то настав час перервати решту справ! В принципі, він і так поспав-полежав досить довго, давши мені купу всього переробити. Час і приділити йому таку бажану увагу.

Витерши руки, я попрямувала до спальні, безтурботно співаючи пісеньку, яку дуже полюбила незадовго до того, як потрапила в цей світ. На жаль, мої вокальні дані були далекі від того, щоб спробувати тут зробити кар'єру співачки, виконуючи каверо-плагіат на популярну в моєму світі музику. Та й сумніваюся, що людям з іншої реальності та з відмінним від нашого менталітетом зайшли б пісні Джері Хейл чи Калуша. В репертуару Go_A та Христини Соловій, щоправда, був шанс… але коли я одного разу, стоячи місячної ночі на балконі, від душі затягла «Втікала», завили всі собаки в окрузі. Тому врешті-решт я обмежилася тим, що дозволила цій музиці жити в моїй пам'яті. І іноді, поки ніхто не чув, співала її синочку — схоже, єдиній живій істоті у всесвіті, якій подобалися мої співи.

Тож маючи намір заспівати Клавіку «Кольоровими фарбами» чи «Я твоя зброя», я увійшла до спальні… завмерши наче вкопана прямо на порозі.

На підлозі, поряд із дитячим ліжечком, несподівано сидів Валерій Іванович, наш сусід згори. Щоправда, Валерій Іванович був трохи... не першої свіжості. І його очі при цьому, хоч як дивно, яскраво світилися зеленим світлом. Тим часом Клавік, весело посміюючись беззубим ротом, безтурботно махав ручкою із затиснутою в пальцях брязкальцем!