Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

— Та, не панікуй ти так!

До мене долітає голос Арона, коли я ходжу туди-сюди, намагаючись тремтячими пальцями набрати номер швидкої.

Мені вдалося, не без допомоги самого хлопця, звичайно ж, перетягнути його на диван й зараз розвалившись на ньому, Арон почувається цілком комфортно.

— Що? — зупиняюся навпроти нього.

— Якби я знав, що ти так бурхливо відреагуєш, сюди б не тягнувся. Мені здавалося я тобі байдужий, — смикає бровою. На його блідому обличчі це виходить зовсім не іронічно, як замислювалося. Слабка спроба швидше за все.

— Твоє плече, Ароне! Може тобі ще й по мізках зрикошетило?

— Кинь цю істерику! Звичайна подряпина. Але якщо ти дуже переживаєш за диван, я куплю тобі новий. Такий самий.

— Треба подзвонити кудись! — нервово трясу телефоном. У подібній ситуації я вперше і, чорт забирай, я не можу зібратися.

— У швидку не смій дзвонити! — гарчить на мене, глянувши з-під чола. На білому обличчі його чорні очі виглядають особливо жахливо.

— А куди? — безпорадно шепочу.

— Янісу, — невдоволено пирхає. — Брату дзвони.

Так і зроблю. Яніс… чому я одразу про нього не подумала? Його холоднокровний спокій зараз буде дуже доречним.

Я набираю номер друга, зовсім забувши про нашу обідню зустріч й стурбований тоном прошу його приїхати до мене не вдаючись у подробиці. Сподіваюся мій голос був досить значним, щоб друг без жодних розпитувань приїхав до мене.

Яніс приїжджає за п'ятнадцять хвилин.

— Що відбувається? — летить у мене, як тільки я відчиняю перед старшим Адаміді двері.

— Там Арон… він поранений! — мій голос зривається. Віддає істерикою.

Чоловік відсовує мене убік і проходить у квартиру. Брата знаходить відразу, тому що моя квартира це величезний простір без простінків, поділений на зони. Окремі кімнати — ванна та спальня. Але Арон був у спальні.

— Коли ти встиг загубити голову? — Яніс підходить до молодшого брата і розглядає його плече.

— Ну, то завдяки тобі я опинився у Мірана, — посміхається. — Треба було не забувати про мій запальний характер.

— Ідіот! — гарчить на нього і повертається до мене. — Де тут можна вимити руки?

— Там. Ванна. — Вказую на потрібний бік.

— Ти що вперше тут? — несподівано запитує Арон.

— Так, на відміну від тебе. Без запрошення не приходжу. — Натякає, що йому відомо про наш зв'язок.

Начхати. Головне, щоб із цим ідіотом Ароном усе було гаразд.

— Лера, — чується буквально за секунду. — Підійди, будь ласка.

Що трапилось? Мило не може знайти?

Зайшовши у ванну, на мене руйнується усвідомлення, навіщо мене покликав Яніс. Завмираю. Перетворююсь на камінь.

На умивальнику лежить тест на вагітність та розгорнута інструкція. Яніс оглядає все це похмурим поглядом та переводить погляд на мене.

— Це що?

— Це. Нічого. — Швидко зачиняю двері, і починаю збирати розкидані предмети. Заштовхую все це в нижній ящик. — Мій свої руки!

Чорт, через цю ситуацію з молодшим Адаміді, я зовсім забула про тест. І хто тепер ідіот?

— Ти що вагітна? — крізь зуби, тихо питає Яніс.

— Ні! Не знаю…

— Хто батько?

— Я не знаю, Янісе! Іди, будь ласка, розберися зі своїм братом. Йому потрібна швидка, а він навідріз відмовляє викликати її.

— Лера, чия дитина?

— Андрієва, зрозуміло? — якомога тихіше гарчу. — Це дитина Саніна!

Звичайно ж, це брехня. Дитина від Андрія померла ще зародком, і після цього я жодного разу за весь час не пропустила приймання протизаплідних.

І тільки в день похорон, я викинула пігулки в урну, думаючи, що вони мені більше ніколи не знадобляться.

— Ти впевнена?

— На всі сто відсотків! — продовжую брехати. Сама вірю у свою брехню. Так буде краще. — Мий руки та йди до свого брата.

Виходжу з ванної й тут же натикаюся на потемнілий погляд Арона.

— Він заблукав там, чи що? — примружившись, питає Арон.

Хлопець не повинен був почути нашу розмову. Це неможливо.

— Не міг знайти антисептик.

***

— Ну, от і все! — через дві з половиною години болісного мовчання, чоловік, який ніби має медичну освіту, бʼє Арона по перев'язаному плечу. — До весілля заживе! — задовільно хмикає та повертає до Яніса: — У тебе брат щасливчик!

— У мене брат — ідіот! — грубо вимовляє він.

Цього худорлявого чоловіка з сірим обличчям та запалими щоками привіз Яніс.

Довіри він не вселяє, але Адаміді запевнив, що Грім професіонал своєї справи і якщо Арон не хоче світитися, це єдиний варіант надати йому необхідну допомогу.

Дивлячись на Арона, здавалося хлопцеві абсолютно начхати, що відбувається навколо. Здавалося, його зовсім не турбує дірка у лівому плечі. Хворий вигляд, видавало лише бліде обличчя.

Як виявилось, Грім — виїзний лікар для «обраних». Він мовчки робив усі маніпуляції, а ми мовчали разом із ним.

Я розгублено спостерігала за тим, що відбувається, Яніс теж уважно стежив, ніби щось розумів у цьому, а Арон весь цей час висів у телефоні. Навіть бровою не повів, коли цей недо-доктор копирсався в його рані. Від знеболювального він відмовився, тому я й уявити не можу яка сильна у нього має бути витримка.

Весь цей час, я не тільки спостерігала, а й тонула у власних думках. Боролася. Опиралися. Але зрештою програла.

Поки лікар бурхливо розповідав Янісу як треба робити перев'язку, я непомітно прошмигнула у ванну кімнату.

За ці дві години, я собі вселяла думку що не вагітна. Це просто якийсь гормональний збій. Стрес... чи щось інше. І щоб підтвердити свої думки, вирішую дістати той злощасний тест та зробити його.

Переконавшись, що двері у ванну зачинені, під фоновий шум чоловічих голосів я ще раз пробігаю очима по інструкції. Виконую всі пункти та чекаю. Очікування виявляється нестерпним. Ці п'ять хвилин тривають цілу вічність. А ще мене долає страх… Що якщо я таки вагітна? Як бути? Аборт? Ні. Нізащо! То я вже проходила. Але мені вже давно не двадцять... 

Після закінчення часу, тремтячими пальцями я перевертаю смужку і забуваю як дихати. Дві яскраво-червоні смужки «дивляться» на мене, обпалюючи всі нутрощі вогнем.