Читати книгу - "Кохана майстра смерті, Олеся Лис"

Задумливо надпиваю ковток трав'яного напою, щедро присмаченого медом, і беру в руку пишний пиріжок з яблуком.

Що ж такого було в листі? Чоловік, як завжди, обвішаний секретами, як собака кліщами, але, якщо це стосується справи Джерома, то я повинна знати. І так цілий день знаходжуся в якомусь тумані, не в силах зрозуміти і прийняти те, якою ціною була куплене моє життя. Почуття тривоги, жалю та провини переповнюють мене, і я не знаю, що з цим робити.

Чесно кажучи, навіть вже не ставлю собі запитання, що спонукало мого чоловіка заплатити настільки страшний і, на мою думку, занадто дорогий викуп. Припустити думку, що всьому виною його неземна і глибока любов до мене, не можу. Тоді ніякої не те що любові, а й найменшого теплого почуття з його боку не простежувалося.

Або ... Може, я чогось не знаю?

Навіщо йому була потрібна дівчина при смерті, яку він вважав до того ж і винною у вбивстві. Хоча ... Якщо подумати ... Він одружився зі мною, значить злочинницею перестав вважати. Але навіть за душу невинної людини віддавати десять років свого життя, щось непропорційно дорого.

Мої роздуми перериває сер Ніал, що спускається по сходах. Гертруда тут же кидається до новоспеченого завідувача, пропонуючи вечерю та напої. І, не почувши, з її точки зору, гідних заперечень, садовить його за стіл, хоч той і намагається ввічливо, але без особливого ентузіазму відхреститися.

Цього разу прислуговує Рейвен, а Обрі з мамою господарюють на кухні.

Дівчина відчайдушно червоніє і ставить перед молодім завідувачем миску з тушкованими овочами, сир, шинку і хліб, кидаючи на чоловіка зацікавлений погляд з-під вій.

Ніал червоніє взаємно, не без задоволення оглядаючи не тільки частування, а й апетитні принади служниці, якими її щедро нагородила природа.

Тихо сиджу в куточку і залишаюся непоміченою поважним сером. Та й не хочу я зараз знайомитися з новою людиною, витримувати обов’язкові кілька хвилин світської бесіди, тощо. У мене розмова з чоловіком намічена, бо, якщо Ніал тут, значить Кіан в кабінеті сам, і можна досить успішно його заловити і вимагати відповіді.

Безшумно піднімаюся зі свого закутка і, поки керуючий зайнятий бесідою з чарівною Рейвен, топаю на другий поверх. Нерішуче зупиняюся перед дверима. Ситуація до кумедного повторюється. Пам'ятаю, кілька тижнів тому я так само м'ялася під кабінетом Кіана і переконувала себе увійти. Він мене ще тоді пораненим оленем обізвав ...

Струснувши головою, відганяю непотрібні спогади, сміливо піднімаю кулак і стукаю. А почувши коротке «увійдіть», рішуче відчиняю двері і ступаю за поріг.

Чоловік сидить за столом, зарившись в стос паперів. На мою раптову появу він ніяк не реагує, і, навіть, голови не підіймає від досліджуваного документа.

─ Чай можеш там залишити, Обрі, ─ бурчить він, перегортаючи сторінку.

─ У мене немає чаю, і я не Обрі, ─ насуплююсь в замішанні.

Що ж він там таке вичитує?

Кіан, почувши мій голос, все-таки відривається від своєї справи, а я, не втрачаючи часу, сідаю на стілець, поставлений для відвідувачів. З його похмурого кам'яного виразу обличчя розумію, що торкатися теми про моє оживлення поки не варто. Все одно жодної зрозумілої відповіді не отримаю, та ще й на інші теми не вдасться поговорити. А мені дуже потрібно. Тому приступаю до другого, не менше важливого питання.

─ Я знаю, що Ніал привіз документи, які стосуються справи Джерома! ─ відчайдушно блефую. Але мій впевнений голос не допускає і краплі сумнівів і підозр.

Та мені в карти можна грати з таким покерфейсом!

Чоловік скептично підіймає брову. Проте я не піддаюся на провокації, зображуючи незворушного професійного гравця, хоча навіть в дурня примудрялася завжди програвати всім підряд, навіть дітям зі свого класу. Ми тоді з ночівлею в похід ходили і розважали себе, як могли, біля багаття вечорами .

Кіан, не витримавши мого крижаного погляду, або, швидше за все просто насолодившись моїми спробами грати круту даму, опускається до пояснень.

─ Ти права, це протокол у справі Джерома. Я зараз його детально вивчаю.

─ Даси поглянути? ─ простягаю руку, як ніби ні краплі, не сумніваюсь в його відповідній дії.

Убитий наповал моєї нахабством, чоловік мовчки простягає стопку аркушів, з якими, мабуть, вже детально ознайомився сам.

Нетерпляче хапаю їх і починаю уважно вчитуватися. Крім скрупульозно викладених деталей обстановки, предметів, положення людей і тіла Джері, ще є досить точні замальовки. Переглядаю, пересиливши себе, опис місця злочину, і, не помітивши там нічого підозрілого, переходжу до кухні, де я готувала напій. Так. Стоп! А це як розуміти?

─ Кіан, ─ окликаю теж заглибленого в документи чоловіка. ─ Тут помилка.

─ Яка? ─ зацікавлено підіймає погляд.

─ Вина, з якого я готувала глінтвейн, в пляшці повинно бути менше. Я знаю точно, бо завжди використовую один і той же рецепт. В котел я вилила дві третини, тобто повинна була залишитися лише третина, а в протоколі вказана половина, ще й замальовка є.

─ Ти впевнена? ─ хмуриться чоловік. Але я бачу, що перепитує так, для проформи, насправді повіривши. Ну не може зіллєвар не пам'ятати кількість використовуваних інгредієнтів.

─ Абсолютно! ─ підкріплюю відповідь ствердним кивком, і беру наступний документ, поки Кіан, забравши у мене листи з підозрілими даними, ще раз заходиться їх вивчати.

Я хоч і читаю нові факти у справі, але все ж краєм ока спостерігаю за ним. Ох, і не подобається мені його похмурий вигляд. Мабуть, теж прийшов до висновку, що пляшку підмінили, бо навряд чи в гарді настільки неуважні співробітники, при чому обидва відразу. ─ А у тебе слідчий не питав про кількість вина? ─ нарешті відривається від документів.

Я відкриваю рота, щоб відповісти, та так і закриваю його знову. В душу холодною змійкою заповзає тривога.

─ Я не пам'ятаю, ─ шепочу у відповідь, широко розкривши очі, бо сама не менше ніж некромант, здивована такому несподіваному повороту. В голові, ніби, клубочиться густий, сірий туман, забиваючи всі думки і спогади про той день.