Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Куди?! — Ігор з неочікуваною спритністю перегородив їй шлях. — Не пущу!
Далі все відбулося дуже швидко. Лера неусвідомлено відсахнулася від Ігоря назад. Але вже на другому кроці нога не знайшла опори та провалилася кудись в порожнечу. Лера згадала, що стоїть на краю берега і позаду двометровий обрив, але було занадто пізно. За спиною Ігоря перелякано скрикнула Аня. Лера втратила рівновагу і полетіла в озеро. В пам’яті спалахнули слова Жені про велику глибину, але злякатися дівчина не встигла. Вона з розгону вдарилася спиною об воду, занурилася в неї з головою і каменем пішла на дно.
Тіло неначе стало втричі важчим і прохолодні глибини озера впевнено поглинали його, не даючи жодного шансу на порятунок. Лері здавалося, що вона вже опустилася вниз метрів на десять. Відчайдушні змахи руками швидко спалювали в легенях залишки кисню, але зовсім не допомагали. Проте припинити опір було занадто страшно. Серце давно встановило рекорд з кількості ударів за секунду, а в грудях почало пекти. Лера втратила контроль над собою і зробила вдих. Холодна вода проникла в ніс і горло щільною субстанцією, вимикаючи здатність думати. А потім все загорнулося в темряву.
Лера ще ніколи не перебувала у такому стані. Це було схоже на тягучий кошмар, в якому є лише нестерпне бажання прокинутись. Всі відчуття зникли, проте у вухах було чути дивний гул, який ставав гучнішим. Лера відчула, як щось неприємно надавило їй на ребра та жалібно охнула, починаючи кашляти. Свідомість вмикалася дуже повільно. Відкашлявши воду, Лера нарешті змогла розплющити очі та побачила поруч розмите обличчя Влада.
— Дихай, — рідний чоловічий голос насилу пробивався крізь шум у вухах, проте обличчя Влада поступово ставало чіткішим. — Давай, маленька.
Дівчина знову закашлялась і помітила, що лежить на піску біля озера. Затуманені очі розгледіли бліду наче крейда Аню та похмурого Женю, який обіймав її за плечі. Легені горіли вогнем і Лера повільно сіла, важко ковтаючи повітря. І одразу ж відчула, як її огорнули міцні чоловічі руки. Влад відчайдушно притиснув дівчину до себе, неначе намагаючись сховати її від усього світу. Лера чула, як шалено гуркотить в його грудях серце і на мить заплющила очі. А коли знову розплющила їх, то побачила Ігоря, який стояв за десяток метрів від неї.
— Леро, — здавалося, що Ігор навіть трохи протверезів. — Пробач. Я не хотів…
— Йди сюди, падло! — гаркнув Влад, злетівши на ноги. — Вб’ю!
Ігор прийняв єдине правильне рішення і кинувся тікати. Влад рвонув за ним, стискаючи кулаки. Женя облишив Аню і теж побіг слідом за хлопцями.
— Божечки, Ань! — перелякано видихнула Лера. — Влад же його вб’є!
— Женя нагляне, — Аня огорнула подругу рушником, стурбовано вдивляючись в її обличчя. — Який же Ігор придурок! Добре, що Влад швидко прибіг.
Леру колотило від пережитого стресу. Думки були мутними, а у роті досі відчувався неприємний присмак води з озера. З боку галявини з наметами почувся гучний чоловічий крик, від якого шкірою пройшовся мороз. Лера перелякано зустріла погляд Ані та почала в паніці підводитись на ноги. Проте тіло не слухалося і довелося знову опуститися на пісок.
— Треба зупинити Влада, — прошепотіла Лера. — Доки дурниць не наробив.
— Тобі не можна туди, — Аня зблідла, коли з боку галявини почулися перелякані дівочі скрики. — Ох, лихо!
— Леро! — на пляж прибігла бліда перелякана Інна. — Зроби щось зі своїм Владом! Він там з Ігоря фарш робить! Навіть Женя не може відтягнути.
— Дмитра знайди, — різко промовила до неї Аня. — Нехай розтягнуть їх, бо буде біда. Не стій, Інно! Бігом за братом!
Інна побігла до наметів. Звідти чулися чоловічі крики, які перемішувалися з переляканими вигуками дівчат. Лера почала тремтіти ще дужче, кутаючись в рушник. Пляж був залитий гарячими променями сонця, але тіло не могло зігрітися. Крики біля наметів різко стихли і від цього стало моторошно. Лера перестала дихати і перелякано поглянула на Аню. Позаду почулися кроки. Дівчата озирнулися одночасно і побачили Влада, який наближався до них. Лера ще ніколи не бачила його таким. Сірі очі Влада були темними від люті, а на його обличчі не залишилося жодного сліду звичної привітності. Лера неначе бачила перед собою зовсім іншу людину. Безжальну, жорстку, сувору. Дівчина опустила погляд на руки Влада і відчула, що серце остаточно зупинилося в грудях.
— Господи, Владе! — вигукнула Аня. — Звідки стільки крові?!
— Це не моя, — Влад підійшов до озера, швидко вимив руки та сів на пісок біля Лери, пригортаючи її до себе. — Як ти, маленька?
— Що ти зробив з Ігорем? — прошепотіла Лера, перелякано вдивляючись в його обличчя. — Владику, ти ж його не…
— Не дали, — процідив Влад, люто блиснувши очима. — Але хотілося.
— Ань! — на пляж прибіг Женя. — Я з Дмитром у місто. Ігоря в лікарню треба.
— Не помре, — буркнув Влад.
— Впевнений?! — Женя різко розвернувся до нього. — Він непритомний, Владе! Може бути внутрішня кровотеча, переломи! Трясця! Він же навіть не захищався!
— Він Леру мало не втопив! — гаркнув Влад. — Хочеш пожаліти цього довбня?!
— А якщо в Ігоря серйозні травми?! Про це ти подумав?! Весь табір бачив, як ти його лупцював! Хочеш судимість через цього придурка?!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.