Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"

— Про що ти кажеш? — Дана нарешті зрозуміла, що Інна має трохи божевільний вираз обличчя і скоріш за все – не мислить тверезо. Але вона не знала про що саме та говорить.

— Чому він не чіпає тебе? Подивись! — вона розгорнула комір сорочки та показала величезні синці на шиї, що виглядали, наче криваве намисто. — Ось, бачиш?

— Я нічого не розумію… — Дана спостерігала, як дівчина закотила рукава і продемонструвала старі фіолетові синці на руках.

— А в тебе є такі? — Інна наблизилась до жінки й шарпнула її за кофтину, намагаючись оголити руки жінки.

— Відчепись! — Дана відскочила і хотіла вже втекти на роботу від цієї божевільної, але зупинилась, почувши знайоме ім’я.

— Він не хоче тебе! Бачиш, як Олег кохає насправді? На тобі немає і сліду від його дотиків! — дівчина, яка, здавалося б, зовсім недавно отримала атестат, дивилась на Дану поглядом дорослої жорстокої жінки, сповненим зневаги.

— Хто ти така? — прошепотіла Дана в той час, як кров відхлинула від її обличчя.

— Та, кого він насправді кохає. Олег жаліє тебе, не може покинути… Але ми з ним маємо бути разом! І ти нам не завадиш! Я знаю, що він любить і як він це любить. Ми створені один для одного.

— Що ти верзеш? Звідки в тебе синці? — вона не повірила Інні. По-перше: Олег ніколи не залишав настільки страшних слідів на ній. А по-друге – дівчисько явно збожеволіло, її обличчя перекосила зловісна гримаса.

— Краще тобі покинути Олега, я не жартую… Якщо не підеш від нього, я зіпсую твоє личко, яке, між іншим, і так вже не надто свіже. — дівчина важко дихала і навіть не помічала людей, які проходили повз.

— Тобі потрібна допомога! — не стерпіла Дана.

— Мені потрібен лише Олег! — Інна плюнула в обличчя Дани й зайшлась нестерпним сміхом.

— Я викликаю поліцію! — крикнула Дана, остерігаючись за власне здоров’я.

— Знаєш, я ще хвилювалась через те, що він не йде від тебе. Не вірила, думала – кохає дружину. Але ти жалюгідна… Ти ніколи не знала справжнього кохання від свого чоловіка. — Інна примружила очі від сонця, що виступило з-за хмар. Дівчина вдягла сонцезахисні окуляри та подалась геть, залишивши Дану у повнісінькому сум’ятті.

Вона не могла прийти до тями й зрозуміти: що ж в біса трапилось? Хто ця навіжена і звідки знає Олега? Дана ні на секунду не повірила у її байку про шалене кохання з присмаком крові. Так, Олег міг бути жорстоким, але не дурним. Він би не зв’язався з вісімнадцятирічним дівчиськом і вже б точно не ризикував їхнім шлюбом та своєю репутацією.

Дана підозрювала, що він може зраджувати їй, але по-тихому і користуючись послугами професіоналів. Їй в голову не вкладалось, що він здатен душити тендітну дівчину, знущатись із неї, доки по її, ще по-дитячому пухких щоках, збігають сльози. Хоча… Скільки разів він робив боляче самій Дані? Ні, то була неправда. Олег не контролював приступи гніву, але не відчував після них збудження. Між ними ніколи не було близькості після сварок.

Добру половину дня Дана поводилась, немов загіпнозована, перебуваючи під враженням від ранкової зустрічі. З голови не йшов шалений погляд дівчини та сліди на її шкірі. Мабуть, вона поводилась надто тихо, бо коли їхня колега вийшла з кабінету і Дана залишилась наодинці з Мариною, та запитала:

— В тебе все добре?

— А? — розгублено відізвалась Дана, наче не розчула питання і вчасно оговталась, — Так, все нормально. Можна поставити особисте питання?

— Звісно. — Марина з радістю відволіклась від паперової роботи.

— Ти колись підозрювала свого чоловіка у зраді? — Дані було соромно, але вона мала з’ясувати на що варто звернути увагу.

— На Бога! Звісно, ні! І не тому, що він такий чудовий. Хоча й справді чудовий. У нас троє дітей – часу й можливості немає. Ми постійно зайняті, а тим більше: в нього виріс добрячий животик, а у мене – целюліт і розтяжки. Такі красунчики завжди тримаються разом! — Марина з легкістю жартувала над собою і чоловіком. Дана заздрила їй, вона боялась необережно пожартувати й виказати всі їхні проблеми. А сам Олег сприймав невинні жарти дружини, як особисту образу.

— А якби зраджував? Що б ти зробила, аби перевірити? — Дана опустила очі.

— Навіть не знаю. Можна телефон перевірити, але ж зараз все легко сховати й поставити паролі на таємні чати. В моєї сестри колишній ходив наліво, так все було до непристойності просто: волосся іншого відтінку в машині, аромат чужих парфумів на зраднику. У вас не все гаразд у стосунках? — максимально делікатно поцікавилась Марина.

— Я себе накручую. Видався важкий період, ми обидва постійно зайняті. Знаєш, як це буває? — Дана усвідомила, що в їхніх не зовсім простих стосунках навряд спрацюють звичайні прийоми.

— Ми, жінки, так влаштовані. Трохи що – одразу вигадуємо найгірший варіант. — Марина поблажливо усміхнулась подрузі, наче повчала молодшого за рангом бійця.

— Мабуть, ти маєш рацію. — відповіла Дана, а сама подумала: як би ти повелась, коли божевільне дівчисько заявляє, що зустрічається з твоїм чоловіком і плює в обличчя? Але одразу стала на бік Марини – колега майже нічого не знала про справжні стосунки Дани з чоловіком.

Вона шалено втомилась брехати усім навколо. З дитинства Дана звикла мовчати про проблеми в сім’ї: спочатку про батьків, а потім – про чоловіка. Їй видавалось ницим плескати язиком про власні проблеми. Але інколи так хотілось закричати на весь світ, тицьнути в них пальцем і розповісти про кожен раз, коли її ображали. Та чи було світу до того хоч якесь діло? Терпи й мовчи – ось її девіз. А коли не зможеш, заглуши образи за будь-яку ціну.