Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

Фірніету зовсім не хотілося поступатися, але якщо за Валідану ручався сам Еділан, то вибору не залишалося. Фірніет завжди довіряв своєму вчителю.

— Гаразд.

— Проблема лише в тому, що треба зцілити Ірфлу, — Еділан нагадав про поранення дочки. — Чи ти зможеш це зробити?

— Я — ні, але я знаю людину, яка вміє зцілювати руками.

— Дійсно? — Еділан виглядав здивованим. — Не знав, що у нас є люди з такими здібностями. Давно я не був у Велланії, зовсім відстав від життя.

— У нас і немає. Він із Муірна.

— Тоді зрозуміло. Отже, одна проблема вирішена.

— А є й інші?

— Повелителі, Фіре, — Еділан поставив порожню чашку чаю на стіл і, почекавши, поки Фелла наллє йому ще, продовжив: — Вони тут усім заправляють і ставлять свої умови. Вони хочуть отримати всі існуючі у Велланії сили поглинання, включаючи сплячі, тільки за цієї умови вони дозволять Ірфлі та Вал піти, а ще випустять у світ живих нашу дочку. І ми отримуємо чергову проблему: я чув, що у твоєї подруги, — Еділан кивнув у бік Феліції, — теж є сила поглинання і вона, як і решта її сил, прив'язана до неї насмерть. Так?

— Так, на жаль, — Фірніет знову насупився. Йому дуже не подобалася ситуація, в яку вони влипли. Він уже почав шкодувати, що вони вирушили рятувати Ірфлу. Як би це їм боком не вилізло.

Еділан повернувся до Феліції і звернувся вже до неї.

— Як же так вийшло, що в тебе опинилася моя сила, дівчинко?

Феліція відчула себе ніяково. Мало того, що перед нею сидів її далекий покійний родич, він ще й принцом був. Нехай Феліції не вперше було спілкуватися з особами королівської крові, вона все одно щоразу бентежилась, а той факт, що і в її жилах тече королівська кров, бентежив її ще більше.

— Я ваша далека родичка, Ваша Високосте, — опустивши погляд на підлогу, ніби відчуваючи провину за свою несподівану спорідненість, відповіла Феліція.

— Не називай мене Високістю, я тебе прошу. Просто маг Еділан. Так усі мене звали. Я Високість лише на офіційних заходах. То що за спорідненість така?

Феліція почала говорити, але швидко заплуталася і замість неї продовжив Фірніет. Він розповів про предків Феліції і про те, як вони всі дізналися і підтвердили спорідненість зіллям. Еділан слухав із сумішшю радості та здивування на обличчі. Коли Фірніет закінчив розповідь, Еділан підвівся, присів поруч з Феліцією і міцно її обійняв.

— Ласкаво просимо до сім'ї Сетірамів, дівчинко. Я дуже радий, що мої втрачені родичі знайшлися. Мені завжди було цікаво, що з ними сталося. Виходить, твоя мати була моєю троюрідною сестрою?

Феліція ствердно кивнула. Вона була в певному шоці від того, що принц Еділан поводився з нею як зі старою знайомою. Він не був схожий на принца, він виглядав як звичайнісінька людина.

— Як її звали? Теж на «Е»?

— Так. Її звали Елліною. Тільки мене одну з нашого роду названо не за традицією. Навіть моїх троюрідних сестер, онучок другого сина Емрана, звуть на «Е».

Розмови про родинні зв'язки несподівано перервала Ірфла. Вона підскочила з дивана, ледь не проливши на себе чай і закричала на всю кімнату.

— То це і з тобою ми родички, Феліціє?

— Саме так, — Феліція усміхнулася. Її розвеселила бурхлива реакція Ірфли.

— Я у цілковитому захваті! — Ірфла поставила чашку на стіл і кинулася обіймати Феліцію. — А я ж тебе мало не вбила.

— Все в минулому.

Атмосферу загальної радості розвіяв невдоволений голос.

— А що це тут за зібрання, а мене навіть не запросили?

Феліція здригнулася і обернулася на голос. У дверях стояв до болю знайомий силует темної королеви.

— До нас нарешті прибула Феліція з Фірніетом, мамо, — Ірфла підійшла до своєї матері.

— І ви знаєте шлях назад? — Валідана підійшла до Феліції і зазирнула тій просто у вічі. Феліція прийняла її погляд спокійно, без страху. Адже вони більше не вороги. Здається. Їй нема чого боятися.

— Знаємо, — відповів Фірніет. Він підійшов до Валідани та Феліції, затуливши собою кохану від темної королеви. — Але чи варто тебе забирати назад до Велланії?

— Я не нападатиму більше на Феліцію, якщо ти про це. Ми з Феллою помирилися. Я тут багато чого переосмислила.

— Добре якщо так. Але Імператор все ще на тебе злий.

— Я не можу змінити минулого, — Валідана знизала плечима і присіла на диван. — Але, гадаю, Імператорові стане легше, якщо я приведу йому племінницю і повідомлю, що сестра його цілком непогано облаштувалася в Обителі.

— Думаю, ми зможемо переконати його тебе помилувати, коли так, — Фірніет сів навпроти Валідани і посадив Феліцію поряд.

— А як щодо Ірфли? Її можна зцілити?

— Так, я знаю мага з Муірна з цілительськими здібностями. Він допоможе нам.

— Залишилося діло за малим, — на обличчі Валідани з'явилася хитра посмішка. — Віддати Повелителям усі сили поглинання і тоді вони відпустять Ірфлу та Елів назад у світ живих. Ти готова її віддати, Феліціє?

— Я віддала б, але вона в мене прив'язана, самі знаєте.

Еділан підвівся зі свого крісла і вийшов на середину кімнати. Він виглядав стривоженим — щось його дуже непокоїло.

— Не подобається мені ця ідея з силами… — сказав він задумливо.

— Чому? — спитала Валідана. — Жаль розлучатися зі своїм даром?

Еділан похитав головою.

— Не шкода, адже я не користуюсь і ніколи не користувався силою поглинання. Справа взагалі не в цьому. Я боюся того, що Повелителі можуть зробити з нашими силами. Не до добра воно, ой не до добра.

— Може, все обійдеться? — Валідана дивилася на нього з надією. — Хіба ти не хочеш дати шанс нашим дітям на нормальне життя?

— Хочу, але не ціною страждань усіх живих. У мене погане передчуття, Вал. Мені здається, Повелителі задумали щось страшне.

— У будь-якому разі, ми поки що не знаємо, як віддати Повелителям сплячі сили і вже точно — як віддати прив'язану, не вбиваючи Феліцію. Ми можемо просто їм пообіцяти, що зробимо все, як вони хочуть, але нам потрібен час на реалізацію. Раптом нам щось вдасться придумати?