Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Андрій побачив, що Ляна позирає у їхній бік й через це насупився. Стьопа ж навколо себе не бачив нічого - склав на грудях руки і час від часу відкидав голову на спинку крісла, ніби намагався щось від себе відігнати.

-Ну от і нащо ти таке встругнула? - Ляна глипнула з-під брови на Таню. Та відповіла поволі, розтягуючи речення.

-Якщо ти про поцілунок - я не знаю.

Це Ляну вразило ще більш, ніж сам факт отого ,,недоцілунку’’. Мало у світі було такого, чого Таня не розуміла чи не знала, а зараз… В неї майже після кожного питання звучала така відповідь.

-То, може, тебе Незнайкою назвати? - зіронізувала Ляна. - Ти абсолютно не хочеш… гм… петрати, на кий чорт той клоун взагалі тобі здався?! - крикнула занадто голосно - від чого діти почали невдоволено обзиратися, кому ж так захцялося після того вулика за час тривоги ще й тут здійняти Ґвалт.

-Твого розуму, розумієш, не спитала, бо свого, бач, нема. - скипіла Таня. - Будеш свої поради тому туцькати, хто їх потребує.

-Вельми прагну донести до твого відома, що я якраз цим і займаюся останні кільканадцять хвилин! - огризнулася Роксоляна і розвернулася до вікна. Найменше їй хотілося зараз гризтися з Танюсею… А найбільше - відкрутити тому недомірку вуха й розгаратати носяру, аби не пхався до людей добрих і нерви їм не трІпав.

-Чого ти до мене кричиш? - наступала Таня.

-Чого кричу? - шепнула Ляна. - АХ, ЧОГО КРИЧУ! - заголосила вона, аж підвівшись з місця. Ой, Лянусю, ой, пташку, ти ж з Танею посваришся, з хлопцями заїшся… Не треба… - ТА БО ТИ ВСЕ РОБИШ ФІНТІКУЛЬТЯФНО! - не стримавшись, заричала дівчина не своїм голосом. - І…

-І ПЕРЕСТАНЬ ДО МЕНЕ ЗВОРИҐАТИ! - не дала їй договорити подруга. Не було вже, певно, такої дитини в автобусі, яка б не чула їхньої суперечки. - БЕЗ ТЕБЕ ОБІЙДУСЯ! - сіла вона, склавши руки на грудях.

***

До хати Ляна прибула в геть неоковирному настрої. Таня ледве досиділа з нею в автобусі, а в поїзді навіть поблизу не вмостилася. Взяла місце десь позаду. Роксоляна їхала поряд з Мілою, Степаном та Андрієм. Два останні просиділи мовчки до кінця їхньої невеличкої подорожі.

А от Міла каркотіла на цілий потяг. Раділа, що вернулася додому, тішилася канікулам, навіть зазначила: ,,Який у вагоні гарний запах!’’.

,,Додуматися! Ти би ще нахилилася і жуйки почала з-під сидіння виколупувати, мовляв, як гарно їх там присобачили!’’, злилася Ляна, котра думала, чи будуть колись у маҐлів уроки роз’явлення. Чарівникам з ,,Поттеріанни’’ помагають! Або нуль-дзеркало. В одній з її улюблених книжок ,,Часодії’’ так моментально переходили в інше місце. Корисна, між іншим, штуковина!

З поїзда дівчинка зіскочила, здавалося, швидше, а ніж він встиг спинитися. Роксоляна вибігла на перон й уже б чкурнула, якби її не стримав Степанів голос.

-Ляно, ну стій! Де ти летиш?!

Видно, кричав він не вперше. Здогадуючись, скільки разів треба було надірвати горло для того, аби докликатися її в тому шумі, гамі, глумі і клекоті, як у пеклі, Ляна вичекала, поки Стьопа наблизиться.

-А тепер чесно - що з Танею? З ким вона ходить? - грізно пішов у наступ друг.

-Слухай, коли так хочеш взнати - спитай головну зачинщицю…

-А я зараз питаю тебе, - гірко урвав її Стьопа. - Хто він?

-Я не розумію - ти хочеш його ім’я, прізвище, повне резюме? - вдавано заінтригувалася вона. - Вибач, але то ми, певно, обговоримо якось іншим разом.

-А тобі все жартики? - затявся Степан. - Я думаю, ти боїшся, що цей лайдак дістане позавуши і розплачеться, а тобі ж так його шкода! Яка різниця - що справжній друг, що якийсь заблудига - на одне виходить!

-Дурень думкою багатіє, Стьопко, - огризнулася Ляна, - а наша приємна розмова вже дійшла до завершення… Цілую в вічі і до наступної стрічі! - помахала пальцями вільної руки та ступила крок до автостоянки.

-Дурень думкою, а зрадник тим, що свиню комусь підклав.

-Від зрадника чую! Хто з нас з Інною злигався, га?.. Опа, а он плентається твій компадре! Може, ти ще зі мною таким-сяким-некривим словечком перекинешся? - на хвилю спинившись, задумливо звернулася вона до Андрія.

-З невігласами намагаюсь розмови не заводити, - в тон їй відказав хлопчина, але вона лише зареготала, зачувши такі знайомі чомусь слова… Згадалися ті теплі вечори, які вони проводили вчотирьох за переглядом ,,Піратів Карибського моря’’, ,,Мерліна’’, ,,Величного століття’’…

-Принципи діло святе, тому я відкланяюсь. Не лишусь і не проси. Чао! - слово в слово процитувала Джека Спароу, крутнулася на п’ятах і дещо засмучено пішла назустріч мамі, котра чекала її коло машини.

***

Отож, вона вдома… Дім, милий дім! От її радісним, зі швидкістю світла, метанням хвостика зустрічає цуцятко, її маленький Дзюрик. Зайшовши до кімнати, Ляна кинула сумку на підлогу, відказала на мамині 100 питань одне: ,,Мамусю… їсти пізніше, за табір згодом, спати хочу страшно…’’. І лише на одне вона не знала, що відповісти.

-Роксаночко, ви посварилися?

-З ким?

-А ти як думаєш?