Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"

— Щось не пригадую.

— Ну, згадай. У малого, підліток іще зовсім, знайшли невиліковну хворобу крові. І останнім його бажанням був орал від якоїсь кінозірки. Батьки тоді півсвіту об’їздили. Скандал у медіа роздули. Мовляв, їм, що, жалко. Їм іще жити й жити, а вони жлобляться.

— Так, їхня правда, немає меж підступності жіночій.

— І не кажи. Малий, кажуть, батькам так і не вибачив, що вони не задовольнили його єдиного та останнього бажання.

* * *

Іншим разом, особливо щасливі після казки, вони говорили про кров і екстремістів.

— Кров — це ти. Це твій ідеальний ідентифікатор, типу відбитків пальців. Вона назавжди така. Вона незмінна.

— Гомі-піпл… Ми як кров. Ми понад расами, понад кордонами. Ми як кров. Кров переділяє людей за групами крові. Ми переділяємо всіх лише на дві.

— Знаєш, кров давно ділила людей. Різала людей на касти. Типу народне радіо передає — у такому-то селі шукають такого-то кухаря з такою-то групою крові. Чи банкіра, з отаким от чітко визначеним типом крові.

— За цим ховається інше. Я десь читав, що людина з першою групою крові, резус негативний, є універсальним донором. А з четвертою, резус позитивний, є універсальним реципієнтом. Уловлюєш, до чого це я?

— Щось не дуже.

— Кров визначає тебе. Чи ти можеш віддати людям чи навпаки — можеш приймати. До винайдення казки ми з тобою мали вирішувати — чи приймати в себе, чи віддавати себе іншому. Розумієш? Але за цим іще далі крок…

Вони були на одній хвилі, любов струменіла між ними і думки передавалися без слів, як бездротовою мережею.

— Далі крок до життя, — продовжив другий, — ти можеш бути творцем і віддавати у світ свої творіння. Бути донором, вкладати себе. Або можеш бути ідеальним реципієнтом, сприймачем.

— Точно. Народженим засвоювати. І, залежно від епох, виживають ті чи ті. У тій же книжці згадувалося, що кров визначає нашу здатність виживати. Переносити хвороби. Опиратися їм. Вимирали від епідемій цілі країни. Та кілька одиниць…

— Кілька одиниць лишалися вцілілими, — підхоплював другий, ніби зчитуючи з очей першого всі слова. — Так і тепер. І залежно від епохи, від бацил, що довкола, від війни, час покаже, хто лишиться в живих.

— Реципієнти чи донори.

Пауза.

— Ми з тобою однієї крові, — сказав VitAnal.

І вони вперше поцілувалися, перемазуючи кров’ю губи та бороди.

* * *

Вони говорили про мистецтво.

— Про що справжнє мистецтво?

— Про любов і кров. Чим ми з тобою і займаємося.

* * *

Вони говорили про свою країну.

— Я думаю про наше життя тут і згадую історію про дружину, яка наклала купу мимо туалету. Чоловік змусив її все зжерти. І вона, перемазана гівном і сльозами, питається в натовпу відретушованих анонімів: «Чи варто жити з цим чоловіком?»

— Ми в цьому випадку ще навіть не встигли насрати. А держава все одно змушує нас їсти це гівно щодня.

* * *

Іншим разом згадалася інша історія.

— А пам’ятаєш того чувака, якому зробили операцію на очах і він прозрів?

— Угу, довелося не тільки ремонт у квартирі робити…

— А й дружину міняти. Знаєш, мені здається, що якби ми всі прозріли в один момент якогось одкровення, то ми зробили би ремонт у цій країні.

— Ну, і дали б відставку цій зрадливій брехливій дружині.

* * *

Іншим разом вони говорили про інші світи.

— Якщо придивитися трошки уважніше, то зрозумієш, що це навіть не третій світ. Ні.

— Це справжній кінець світу.

— Заражений смертельною хворобою кінець, на якому ми всі стрибаємо над прірвою.

* * *

Вони говорили про смерть.

— Ніде ти не зустрінеш такого міксу Еросу і Танатосу, як на цих сайтах. Відоси розірваних, пошматованих тіл солдатів і жертв війни. А поруч напис: «Можливо, вам сподобається ще таке» і посилання на порно з їхніми блядськими вдовами.

— Лібідо і мортидо ніколи не були такими близькими і такий контент робить модераторам відмінний трафік.

— Щось твій дискурс під казкою зовсім двинувся. Часом, не передоз?

Другий розсміявся і відповів:

— Ні, просто іншими словами цю порнуху не назвеш.

І раптом:

— Чому, коли ми щось починаємо розуміти у цьому житті, нас викреслюють зі списків живих? Витирають із книги життя. І що ми в ній залишимо? — Його голос переходить на крик, — сотні акаунтів? Тисячі лайків? Купу гівна!!!

— По смерті лишаються не видалені коменти, непроглянута стрічка новин і десятки невдалих перекособочених світлин із твого похорону, на яких усі повідмічалися і тепер знову розводять коменти, проливаючи віртуальні сльози.

Останні слова ледь чутно.

За мить обидва починають сміятися.

— Іди сюди, до мене.

Вони вперше обіймаються, вражені ніжністю доторків і тепла, що струменіє їхніми тілами. Десь у глибинах зароджується хвиля справжнього бажання. Бажання, як протиотрути смерті.

— Дай я тебе всотаю, милий.

Вони посміхаються. Погляди зустрічаються, і їм уже не потрібна казка. Не потрібні слова.

Вони однієї крові.

Яма

1

Далекі відблиски блискавиці та грому. Хмари пришвидшують свій біг, вкриваючи зорі. Сновигання хмар розтягується незчисленними коліями небесної залізниці. Вузли горішнього зв’язку скручуються, розплітаються, і тільки ледь чутно, як гримлять нічними небесами потяги.

Потяги несуться до чистилища з тоннами загублених почорнілих душ, які позлипалися і скидаються на кипу рідкого вугілля. Потяги котяться, а небесні кочегари з почорнілими крилами скидають лопатами паливо душ у пащеку вогню.

— Фууух, нарешті, — каже янгол.

— Ага. Ще трохи і будемо вдома, — відповідає інший, погладжуючи брудні крила і поволі дістаючи цигарку.

— Вогню не знайдеться?

І яскрава блискавка розріже навпіл ніч.

2

Країна тихо спить. Вони летять над містами і полями, ніби намагаючись осягнути всю велич і красу сплячої красуні, яка ось-ось прокинеться. І розбудить її не палкий поцілунок анонімного користувача Prince.

Янголи повертаються до свого дому.

— Нам уже нічого робити тут, — каже перший.

— Усіх не врятуєш, — тихо відповідає другий.

Вони прощаються зі світом, який буде знищено за кілька хвилин.

Янголи пролітають над поснулими і спустілими містами, що згори скидаються на скелети прадавніх могутніх тварин.

Бентежний вітер холодить їхні п’яти, і вони чимдуж біжать небом.

Янголи