Читати книгу - "Заборонені почуття , Rexana Keys"

Вечеря продовжувалася, але я почувала, як кожна хвилина тягнеться вічність.. Коли вона закінчилася, Ден подякував за компанію.                 

— Дякую, що запросили, — сказав він, підводячись.                                                                        

Я дивилася, як він встає, і в моїй душі з’явилося відчуття пустоти. Артем намагався заповнити цю порожнечу, але чомусь я лише хотіла додому. Усе, чого я прагнула, це повернутися до своєї кімнати, де я могла б знову відчути себе в безпеці, подалі від спогадів, які раптово нахлинули на мене. 

-Дене залишайся, ніч на дворі заночуєш в мене і це не обговорюється,-сказав Артем , а я стояла і кліпалаиочима. Ну чому саме зараз? Навіщо він приїхав?                                                                              

Ден трохи подумав і поглянувши на мене кивнув. 

-Артеме відвезти мене додому будь ласка,-тихо промовила я , щоб Ден не почув.

-Залишайся також . Тепер цей дім і твій і ти можеш приходити і залишатися коли хочеш. -я була трохи шокована ,адже він ніколи не запрошував мене до себе до цього дня. Ми ночували хіба , що в його готелі , або на орендованій квартирі.                                                      

-Справді Ніко залишайся ,-від цього голосу я  ще більше почала нервувати , але я не стану показувати емоцій. Не дозволю , щоб він подумав що я боюся його і втікаю.                                                

-Ну добре,-промовила я , щоб він почув і підійшовши до Артема демонстративно поцілувала його в щоку,-якщо ти так просиш не можу тобі відмовити.                                                        

Ден поглянув на мене зі злістю і пішов нагору.А ми ще деякий час посидівши теж пішли спати .       

Після того вечора я не могла позбутися відчуття тривоги. Артем намагався підтримати мене, але я відчувала, як між нами виникла невидима стіна. Щоразу, коли я дивилася на нього, в думках спливали спогади про Дена — моментів, коли ми сміялися, обговорювали мрії, коли все здавалося безтурботним.                                                                     

Провівши вдома декілька днів я все ж таки вирішила вийти на прогулянку. Сніг тихо падав, і я спостерігала, як він покриває землю білим покривалом. Моя думка все ще була зосереджена на Денові. Чому його поява так вплинула на мене? Я знала, що маю рухатися далі, але це було важко.                                                                                  

Зрештою я вирішила зателефонувати Артему, сподіваючись, що він не помітив мого відчуження. Ми домовилися зустрітися в кафе, і я приготувалася намагатися бути максимально відкритою.                                                                           

Коли я зайшла в кафе, Артем уже чекав. Він усміхнувся, і я відчула легкий укол провини за свої думки. Ми сіли, і я спробувала вести розмову про святкові плани, але у моїй голові знову крутилося питання: чи дійсно я готова до нового початку?                                                                               

-Ніко з тобою все гаразд, ти якась не така як завжди , ти часом не захворіла ?                                  

-Зі мною все добре тобі здалося.- Трохи перевівши розмову я заспокоїлась .                                                

— Як щодо того, щоб провести новий рік разом? — спитав Артем, його очі світилися радістю.                 

— Це було б чудово, — відповіла я, намагаючись зберегти позитивний настрій.                                        

Але в моїй душі знову виникло відчуття суперечності. Я не могла уникнути думок про те, що буде, якщо я все-таки вирішу рухатися далі з Артемом. Чи зможу я забути про Дена? Чи зможу зосередитися на нових почуттях?                                

Після нашої зустрічі я повернулася додому і вирішила написати Дену. Це була важка розмова, але я хотіла висловити все, що накопичилося. Я не могла залишити минуле без пояснень, навіть якщо це означало, що ризикувала зруйнувати все, що будувала з Артемом.                                                  

Відправивши повідомлення, я відчула полегшення, але водночас і тривогу. Що він скаже? Чи готовий він обговорити те, що сталося між нами?                                                                          

Невідомість мене лякала, але я знала, що не можу залишатися в тіні минулого. Я прагнула знайти свій шлях до нового початку, і, можливо, це була моя нагода розібратися з усім, що заважало мені бути щасливою.                                                                  

Наступного дня я зустрілася з Деном у невеликому кафе. Серце в мені стискалося від хвилювання, коли я заходила всередину. Він уже чекав, сидячи за столиком біля вікна. Його погляд зустрів мій, і я відчула, як спогади заполоняють мою свідомість.                                                                

— Привіт, — тихо сказала я, сідаючи навпроти.        

— Привіт, Ніко, — відповів він, і в його голосі почувалася м’яка ностальгія.                                         

Ми почали говорити про дрібниці, але я знала, що нам потрібно обговорити важливе.                              

— Ден, — зважилася я, — я хочу попросити тебе, щоб ти нічого не розповідав Артему про те що було , і про те що ти мій зведений брат.                      

Він нахмурив брови, ніби не очікував такого прохання.                                                                             

— А що було ?-він спеціально мене дратує, бачу по очах.                                                                                      

-Про ... про наші відносини.                                           

-Відносини?

-Ден !...

-Чому? Це було б нечесно по відношенню до нього, він мій друг і я не хочу його обманювати.— відповів він, його голос став серйознішим.               

— Я знаю, — сказала я, намагаючись підібрати слова. — Але якщо я важлива для тебе, ти просто можеш промовчати про це. Я не хочу, щоб Артем дізнався, про те, що  було, розумієш?