Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

Дон Хуан казав, що маги прадавніх часів, винахідники методики підсумовування, вважали подих чарівним животворним актом і використовували його, відповідно, як чарівний провідник: видих — щоб виштовхнути з себе чужорідну енергію, залишену в них під час пригаданої взаємодії, а вдих — щоб заново втягнути енергію, яку в ході цієї взаємодії лишили по собі самі.

Завдяки своєму академічному навчанню я сприймав підбиття підсумків як процес аналізу власного життя. Але дон Хуан наполіг, що йдеться не лише про інтелектуальний психоаналіз. Він заявив, що підбиття підсумків — чаклунська хитрість, аби спричинити дрібне, але стабільне зміщення точки збирання. Він казав, що під впливом перегляду минулих дій і почуттів точка збирання рухається взад-вперед між своїм теперішнім місцем і місцем, яке займала під час згадуваної події.

Дон Хуан стверджував, що підбиття підсумків прадавні маги обґрунтовували власним переконанням, начебто у всесвіті існує незбагненна розчинна сила, яка дає організмам жити, позичаючи їм свідомість. Ця ж сила змушує організми помирати, щоб вивільнити ту саму запозичену свідомість, котру організми збільшують власним життєвим досвідом. Дон Хуан пояснив доводи прадавніх магів. Вони вірили, що, оскільки ця сила полює за нашим життєвим досвідом, вкрай важливим є те, що її можна задовольнити точною копією життєвого досвіду — підсумками. Діставши те, що шукала, розчинна сила відпускає магів, вільних розширювати свою здатність до сприйняття, досягаючи з нею кордонів часу й простору.

Коли я знову став підбивати підсумки, то на превеликий подив мої заняття сновидіннями автоматично призупинилися, тільки-но я взявся до справи. Я спитав у дона Хуана про цю неочікувану перерву.

— Сновидіння вимагає кожного клаптика доступної нам енергії, — відповів він. — Якщо ми чимось глибоко переймаємося у своєму житті, можливості для сновидінь немає.

— Але я вже глибоко переймався раніше, — сказав я, — і моя практика ніколи не переривалася.

— Тоді, певно, щоразу, як ти гадав, що переймаєшся, то була лише егоїстична тривога, — зі сміхом сказав він. — Для магів «перейматися» означає вкладати в справу всі свої енергетичні ресурси. Це вперше, коли ти залучив енергетичні ресурси у всій повноті. Решту часу, навіть підбиваючи підсумки, ти не заглиблювався в це до кінця.

Цього разу дон Хуан запропонував мені новий план підбиття підсумків. Я мав зібрати пазл, без жодного явного ладу переглядаючи різні події мого життя.

— Але це буде хаос, — заперечив я.

— Ні, не буде, — запевнив мене він. — Буде хаос, якщо ти дозволиш своїй дріб’язковості обирати події, які переглядатимеш. Натомість дозволь духу вирішувати. Будь мовчазним, а потім берися до події, на яку вкаже дух.

Результати цього плану підбиття підсумків приголомшили мене на багатьох рівнях. Я був неабияк вражений, побачивши, що, коли не приглушував свій розум, явно незалежна сила миттєво занурювала мене в найдетальніший спогад про якусь подію з мого життя. Але ще більше вражало те, що в результаті виходила дуже узгоджена конфігурація. Те, що, згідно з моїми очікуваннями, мало би бути хаотичним, виявилося надзвичайно ефективним.

Я спитав дона Хуана, чому він від самого початку не змусив мене підбивати підсумки в такий спосіб. Він відповів, що існує два основні етапи підсумовування: перший називається формальністю й жорсткістю, а другий — плинністю.

Я й не здогадувався, наскільки інакше відбуватиметься підбиття підсумків цього разу. Здатність зосереджуватися, набута мною через практику сновидінь, дозволила мені переглянути своє життя на такій глибині, можливості якої я нізащо б не уявив. Знадобилося понад рік, щоб переглянути й переосмислити все, що можна, з мого життєвого досвіду. Наприкінці я мусив погодитися з доном Хуаном: сила-силенна важких емоцій так глибоко чаїлися в мені, що стали буквально недосяжними.

Наслідком мого другого підбиття підсумків було нове, більш розслаблене ставлення. Того ж дня, коли я повернувся до занять сновидіннями, мені наснилося, що я бачу себе заснулим. Я розвернувся й безбоязно покинув кімнату, хутко зійшовши сходовим прольотом на вулицю.

Я відчував піднесення від того, що зробив, і відзвітував про це дону Хуану. Моє розчарування не мало меж, коли він заявив, що не вважає цей сон частиною моїх занять сновидіннями. Він стверджував, що я не виходив на вулицю у своєму енергетичному тілі, бо якби так, то відчув би це інакше, ніж збігання сходами вниз.

— Про яке відчуття ви кажете, доне Хуане? — спитав я зі щирою цікавістю.

— Ти мусиш визначити якийсь дієвий орієнтир, аби знати, чи справді бачиш власне тіло, яке спить у ліжку, — сказав він замість того, щоб дати відповідь на моє запитання. — Пам’ятай, ти повинен бути у своїй справжній кімнаті й бачити своє справжнє тіло. Інакше те, що ти маєш — просто сон. У такому випадку контролюй свій сон, або споглядаючи його у подробицях, або змінюючи його.

Я наполягав, щоб він розповів мені більше про дієвий орієнтир, на який посилався, але він обірвав мене.

— Знайди спосіб підтвердити, що дивишся на самого себе, — сказав він.

— Ви маєте якісь пропозиції, що може стати дієвим орієнтиром? — наполягав я.

— Скористайся власним судженням. Час, коли ми разом, близиться до завершення. Дуже скоро тобі доведеться справлятися самому.

Тоді він змінив тему, а я лишився з явним відчуттям власної неспроможності. Я не здатен був з’ясувати, чого він хоче або що мав на увазі під дієвим орієнтиром.

Коли наступного разу я побачив себе заснулим, замість вийти з кімнати й спуститися сходами чи прокинутися з криком, я надовго приріс до місця, з якого дивився. Без метушні та відчаю я споглядав подробиці мого сну. Тоді я помітив, що сплю в білій футболці, розірваній на плечі. Я спробував підійти ближче й оглянути дірку, але рухатись було за межами моїх можливостей. Я відчув важкість, що здавалася частиною самого мого єства. Власне, я весь налився вагою. Не знаючи, що робити далі, я миттєво піддався катастрофічному збентеженню. Я спробував змінити сон, але якась незвична сила змушувала мене й далі дивитися на моє заснуле тіло.

У розпал своєї метушні я почув, як посланець сновидінь каже, що неспроможність ворухнутися до того налякала мене, що я міг вдатися до чергового підбиття підсумків. Голос посланця і те, що він казав, анітрохи не здивували мене. Я ніколи не почувався так наочно й жахливо нездатним ворухнутися. Проте я не піддався своєму жаху. Я проаналізував його й