Читати книгу - "Заплутаний слід, Полiна Крисак"

- Та годі. Я не злюся. - Промовила я м'яко і з посмішкою на обличчі.

Він підняв на мене свій погляд, у якому читалося здивування. Напевно, не очікував, що я можу таке сказати.

- Правда?

- Правда, кумедний хлопець. - Я прикрила рот долонькою і злегка розсміялася.

На його обличчі теж з'явилася легка, майже помітна посмішка і ще більше здивування.

- Кумедний... хлопець? - Він підняв одну брову.

- Ну, так. Ви іноді поводитеся кумедно.

- Добре, Золотце. - Спокійно вимовив він і відвернувся до вікна, але я встигла помітити хитру посмішку.

Це він мені за кумедного хлопця так відповів. Я взагалі-то лише пожартувала.

- А ти, справді, так про мене думаєш? - Він відпив із чашки чай, а я дозволила затримати погляд на його обличчі.

Його профіль приваблював. Гострі риси обличчя, і хвилясте волосся. Мені чомусь одразу захотілося його помацати.

- Як саме? - Уточнила.

Адже я багато чого встигла наговорити, поки чай готувала. Навіть не почула його кроків.

- За найгіршою людиною часом ховається історія, що зробила її такою. - Процитував він.

Значить чув і початок мого монологу.

- Так. Я завжди кажу те, що думаю.

Більше, він не вимовив жодного слова. Тільки перед відходом подякував за чай і вийшов.