BooksUkraine.com » Любовні романи » Остання любов Асури Махараджа 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання любов Асури Махараджа"

144
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Остання любов Асури Махараджа" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 54
Перейти на сторінку:
вони йшли через рівнини з розпеченої міді, і коли вони йшли вбрід через озера, наповнені кров'ю та нечистотами. Він співав без упину, відчуваючи, як на дереві його серця невидимий друг спостерігає за ним із сусідньої гілки. То була пісня вдячності та любові, й Асура Махарадж не боявся ні темного диму, що огортав їх у долинах, ні змій та скорпіонів, що підповзали до них у задушливих пустелях, ні гадюк і хижих риб, що кидались на нього, коли він переходив убрід ріки з кров’ю та іншими тілесними рідинами.

Посередині їх переходу, що тривав уже хтозна скільки часу, вони підійшли до великої гнилої ріки, один тільки вигляд якої викликав страждання, а сама лиш згадка про неї вселяла в душу жах. То була велетенська смердюча ріка, рівної якій на Землі не зустрічалось. На сотні миль простягалося вшир її вселяюче трепет гирло, а довжина її не надавалась до помислу. То був нездоланний пінистий потік гною та крові, на берегах якого валялися кості, загрузлі в болоті з гнилої плоті й сукровиці. Над рікою вилися міріади комарів, мошок і москітів, а в болоті сиділи страхітливого вигляду птахи із залізними дзьобами. Крокодили та хижі черепахи висовували пащі з її вод, сподіваючись отримати шмат свіжини. Текла ця ріка зі страшним гуркотом, і від одного погляду на неї хотілося втратити свідомість. Вся її поверхня була вкрита скорпіонами та чорними зміями. Асура бачив, як доведені до відчаю жаром сонць і важким переходом, душі, котрим судилося пройти через неї, тамували її водами спрагу та голод, і мука пронизувала йому серце за тих нещасних, яким випало скуштувати цих страждань.

Зазвичай жахітна підземна ріка при появі чергового грішника закипає, наче олія на пательні, викидає із себе полум'я та дим. Однак, коли Асура Махарадж у супроводі своїх поводирів підійшов до її берегів, пінисті води ріки розступилася, і вони перейшли на протилежний берег, не торкнувшись її страхітливої поверхні.

По дорозі Махарадж бачив чимало інших нещасних, яких слуги смерті провадили на праведний суд до верховного судді. Когось, як його, вели з петлею на шиї та зі зв'язаними руками. Когось штовхали гаками. Були й такі, кого вели на мотузці, продітій крізь ніздрі чи вуха. Були душі, геть замотані в ланцюги та кайдани, котрим на голови сідали круки й колупали їхню плоть. А були й такі, котрих посланці верховного судді били страшними молотками, і вони, захлинаючись власною кров'ю, знову й знову були змушені ковтати її. Всі вони ридали і стогнали, зазнаючи страшних мук, зовучи на допомогу батьків, чи дітей, чи власних дружин або ж чоловіків, і Махарадж почував муку за те, що йому одному не було нічого, тоді як навколо стояв плач до небес.

Вони йшли дні й ночі, долаючи по дві тисячі кілометрів за день. Пару разів вони спинялися в тому чи іншому місті мертвих, що траплялося їм по дорозі, й там випадала рідкісна нагода перепочити в тіні та поїсти їжі, змішаної з водою. Врешті, після майже року такої виснажливої подорожі, коли його ноги перетворилися у суцільну рану, а горло пересохло так, наче то було жерло погаслого вулкана, минувши вісімнадцять прекрасних і страхітливих міст, де мешкали мертві, привиди, відьми, підземні музиканти, вони прибули до столиці підземного царства, яким правив верховний суддя, відомий також як Цар Справедливості або Повелитель смерті. Палац Повелителя смерті, до якого вони підійшли зі сторони південних воріт, закривав собою обрій і вселяв трепет моторошною, величною та неземною архітектурою. Із натовпу грішників, що чекали на свою чергу біля воріт палацу, долинали скрики та стогони.

— Доспівався, — задоволено прохрипів один із охоронців, коли вони підійшли до натовпу. Відчуваючи близькість мети, Асура Махарадж заспівав іще натхненніше. Він не чув болю, а місце, куди він прибув, ніскільки не гнітило його. Серце його обливалося солодкою розкішшю, яку він, невідомо з яких причин, почав спізнавати саме тут, у найтемніших закутках позасвіття, де чинився праведний суд.

Вони стали у кінець черги, яка обіцяла тягтися ще принаймні з місяць. Зрештою, що можна було сказати про відчуття часу в місці, де немає сонця, де немає ні початку, ні кінця дня, а є лише пронизливі сутінки і присмеркове завивання вітру? Один із його охоронців пішов до брамника доповісти, що до палацу прибув такий-то і такий-то. Асура Махарадж не зауважив, як за ним тут же вишикувалася черга з новоприбулих. Зв’язані мотузками матеріальної природи, загорнуті в саван із часу, душі, налякані видовищами дороги митарств, яку вони подолали, передчували близьку розплату за скоєне, ридали і вищали з жаху. Какофонія, що стояла в черзі, важко надавалася до описання. То був звіринець, де душі втрачали останню подобу людськості, металися у мучівному передчутті пекельних кар. Лайка, крики і плач, скрегіт зубів і слізні волання, — все це, здавалося, не мало жодного впливу на понурих охоронців, що приводили у чергу все нові й нові душі. Страшні чорти з заточеними зубами, чорні, зі сколошканим волоссям, озброєні мечами і списами, тримали на ланцюгах лютих тигрів, що дерли лапами землю, — ті стерегли чергу, аби ніхто не надумав здійснити втечу.

Темні, вкриті коштовностями стіни палацу, що так контрастували з нещастям людей у натовпі, наче повторювали, вслід за мовчанням охоронців, що тепер уже пізно кричати і плакати — тепер настав час розплати. Високо здіймаючись, злітаючи аж до склепінь палацу, які губилися десь у хмарах, крики і плач танули й гасли, даючи остаточне розуміння невідворотності всього, що мало статися.

Асура Махарадж, трохи перепочивши з дороги, почував себе цілком задовільно. Не рахуючи кількох не дуже приємних переходів, грубуватих у своїх манерах чортів та досить важкого клімату, ніяких особливих незручностей мандрівка тривалістю в рік йому не завдала. Він став із цікавістю розглядати своїх сусідів у черзі.

— Вітаю, мене звати Асура Махарадж, — звернувся він до сусіда позаду, старого чоловіка, котрий заціпеніло витягнувши руки, ніби відгороджуючися від чогось, із мертвотним обличчям вдивлявся у пустку. Від жаху, здавалось, він не міг навіть поворухнутися.

— Врятуйте мене! Благаю, врятуйте мене! — заламуючи руки, побивалася молода жінка, що стояла у черзі перед ним. — Це якась помилка, мене тут не повинно бути!

— Все буде добре, мадам, — сказав переконливим тоном Асура Махарадж. Здається, жінка була француженкою, й Асура Махарадж нарешті зміг здійснити свою мрію і трохи порозмовляти з кимось французькою. — Я чув, верховний суддя — надзвичайно справедливий чоловік. Якщо ви вели

1 ... 41 42 43 ... 54
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання любов Асури Махараджа», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Остання любов Асури Махараджа» жанру - Любовні романи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання любов Асури Махараджа"