Читати книгу - "Золотий фараон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нараз Гургар підскочив, вигукуючи:
— Пане, тут видно мур, потинькований мур!
Якусь мить Картер ще дивився вниз, тоді скочив додолу. Рвучко відсторонив Абделада, Гасана і укляк біля Гургара. Пальцями намацав шерехату, але загалом рівну поверхню в заглибині, яку пробив ломом Гургар. Поверхня, завбільшки з долоню, могла однаково бути частиною муру чи скелі.
Картер вирвав у Гургара лом і гарячково почав оббивати краї заглибини, збільшуючи її з усіх боків. Перед очима постав грубо потинькований мур. А на ньому, вгорі ліворуч, Картер побачив якісь дивні знаки.
У передвечірньому присмерку, та ще й унизу, їх не можна було добре роздивитися. Не обертаючись, Картер простяг назад руку:
— Мого ліхтарика, швидко!
Ахмед, Гасан і Абделад розгублено озирнулися довкола. Ліхтарик? Де ж він? У шефа не було ніякого ліхтаря, коли він зіскочив додолу.
— Де ж ліхтар? — нетерпляче крикнув Картер.
Та, побачивши збентежені обличчя бригадирів, згадав: ліхтарик лежить у кишені піджака там, нагорі.
Нарешті ліхтарик у нього в руках. По стіні пробіг тремтливий промінь світла. Ось він спинився і застиг. Серце в Картера страшенно калатало.
— Шакал і дев'ятеро бранців! — прошепотів він. — Печатка Міста мертвих!
Промінь світла блукав довкола, освітив підлогу, знову стрибнув угору. Наче щось шукаючи, Картер простяг руку, намацав чиєсь плече, стиснув його.
— Що тобі, пане? — злякано спитав Гасан. Але Картер дивився кудись відсутнім поглядом.
— Тобі запаморочилось у голові, пане? Ти весь тремтиш. Може, нагукати лікаря?
— Ні, мені лікар не потрібний, — усміхнувся Картер. — Краще побажайте мені щастя. Я… — Голос йому урвався. — Друзі, тут, на стіні, відбита печатка: шакал над дев'ятьма бранцями…
Три пари очей недовірливо блиснули. Нараз Гургар підняв угору кулак і проревів:
— Слава аллахові! Аллах великий! Аллах милостивий! Він дозволив нам знайти Тутанхамонову гробницю! Дякуйте всемогутньому! Він овіяв нас славою. Весь світ дивуватиметься. О диво, о диво!
Картер затулив долонею Гургарові рота.
— Стривай! Стривай! Звідки відомо, що це вхід до Тутанхамонової гробниці? Печатка Міста мертвих свідчить поки що тільки про те, що ми знайшли гробницю якоїсь дуже поважної особи.
— Невже ти сумніваєшся, пане? — здивувався Гасан. — Ти ж сам завжди казав, що гробниця має бути десь тут, посередині долини. Тепер ти знайшов її, бо в тебе гостріший розум, ніж у всіх давніх розкрадачів гробниць, разом узятих.
— Дозволь нам, пане, виламати мур! — запропонував Абделад. — Тоді впевнишся, що мав слушність ти, а не оті вчені, що глузували з тебе.
— Чи ти перший день працюєш на розкопках, Абделаде, що хочеш руйнувати мур? — гнівно мовив Гургар. — Насамперед треба розчистити весь вхід, тоді шеф перемалює печатку і сфотографує своїм апаратом.
Він пояснював далі, а Картер знову обернувся до муру. Найдужче зацікавило його те, що гробниця мала навдивовижу невеликі розміри. Жодна з царських гробниць, знайдених дотепер у Долині царів, не мала такого вузького входу. Може, ті східці ведуть тільки до якоїсь схованки з муміями й поховальними речами? Може, жерці наказали вибити її в скелі, щоб сховати рештки із сплюндрованих гробниць? А може, це могила якогось царевича? Робітничі халупи, що стояли над нею, походили з часів дванадцятої династії, до якої належав Рамсес Шостий. У халупах могли жити й ті, хто будував йому гробницю. Отже, цілком можливо, що тут поховано фараонового дядька чи брата.
Але чому на вході стоїть тільки печатка Міста мертвих, а особистої печатки небіжчика немає?
Картер ударив себе по лобі. Який же бо він дурень! Скільки ж відкопано того замурованого входу? Мабуть, якусь десяту частку.
Кваплячись, відкидав він скам'янілий щебінь, що закривав мур. Промінь ліхтарика намацав ще якусь печатку. Знову шакал над дев'ятьма бранцями. І одразу під нею ще така сама печатка.
Що там, за цією стіною? Хід до справжньої гробниці чи тільки невелика комора-схованка?
Невідомість мучила Картера, як фізичний біль. Він ударив довбалом у горішню частину стіни. Посипався тиньк, відкривши грубу дерев'яну балку.
Знову Картер завагався. Чи може він руйнувати мур, не змалювавши його?
А що коли пробити невеличкий отвір? Аби тільки зазирнути всередину? Понад двадцять років він шукав, невтомно шукав незайману гробницю. І ось тепер, здається, досяг своєї мети.
Він повинен знати, що відкрив!
Залізо із скреготом встромилося в мур нижче балки. І пройшло на той бік — у порожнечу.
Утворилася чорна дірка, схожа на роззявлений рот.
Промінь ліхтаря освітив отвір. Каміння й щебінь заповнювали хід до самісінької стелі.
Від щастя Картер заплющив очі. Він знайшов справжню гробницю, а не якусь схованку. Закиданий хід по той бік муру був найкращим доказом, про який він тільки міг мріяти. Ніколи звичайну схованку не засипали так старанно. Які ж дивовижні речі він побачить, коли звільнять прохід? Чи справді він — той обранець, якому судилося побачити всі скарби царської гробниці? Жодному з незліченних шукачів досі не поталанило зробити таке відкриття. Протягом століть найщасливіші з них знаходили в гробницях тільки рештки поховальних дарів.
Обережно, як батько пестить своє дитя, Картер торкався пальцями відбитків печатки на мурі. І думав: як виглядав той чоловік, що тинькував цей мур? А той, що потім відбивав на ньому печатку? Чи то був верховний жрець? А може, високий урядовець? І що сталося по тому? Чому засипано сходи? Щоб сховати вхід од грабіжників? А якщо таке припущення слушне — чому саме цю гробницю хотіли сховати від злодіїв? А робітники, які згодом побудували тут, па щебені, свої халупи, — чи знали вони, що під їхніми ногами йде хід до гробниці? Напевне, ні, бо тоді вони потай, уночі, розрили б тут грунт.
Ця відповідь викликала нове питання: чи могли в цій гробниці поховати якогось родича Рамсеса Шостого, коли за його часу про той хід уже всі забули? Ні!
Тут поховано якусь високу особу, що жила задовго до Рамсеса Шостого. Отже, це міг бути фараон з вісімнадцятої династії — Тутанхамон!
Картер провів рукою по чолу. Знову він думає про Тутанхамона? О, це ім'я він ладен краще на якийсь час забути. Такий вузький хід навряд чи вів до місця спочинку фараона. Та годі здогадів!
Картер підвівся. Здивовано побачив, що він у шахті сам. Небо потемніло, і просто над головою блищала зірка. Робітники оточили шахту. Всі обмінювалися здогадами щодо сьогоднішнього відкриття.
Картер виліз нагору.
— Засипайте шахту, друзі! — звелів він. — Урівні з землею! Гургаре, признач кількох надійних чоловіків вартувати; на цьому місці вночі. Вранці я надішлю телеграму
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий фараон», після закриття браузера.