Читати книгу - "Том 12"

Бувайте здорові та привітайте від мене Ольгу Федорівну з дітками.

Л. Косач

Ще, крім сих книжок, є «Історія» Бантиша-Каменсько-го, видання 1840 p., ілюстрована. Може, в бібліотеці Товариства Шевченка власне сього видання нема, то і його можна спровадити (в даний момент воно на Україні).

Якби я була бібліотекарем, то вважала б, що «всякое даяние благо», але ж на се можуть бути різні погляди.

____Л. К.

8 грудня 1904 р. Тбілісі 25/ХІ 1904

Люба мамочкої

Не написала я тобі одразу і до сьогодні через те, що була в чималій ажитації. Твій лист розбудив в мені такий порив, що ще хто зна, чим він скінчиться. Звістка про «оскудение» України аж до Матушевського-редактора вразила мене так, що я подумала-подумала — та й смальнула телеграму Славинському, щоб рекомендував мене в редактори «Южных записок»!.. Даремне представляв мені Кльоня весь риск сього проекту: переїзд зимою в Одесу (бо якби діло зладилось, то, може, прийшлось би і не ждучи весни їхати), одиноке життя, поки вдасться йому переїхати в Одесу, маса роботи не зовсім привичної; просив, нарешті, хоч не посилати телеграми, поки він вернеться з суду та ще раз порадимось. Але я зарвалась і таки послала. Потім прийшла маленька реакція, і сумніви вступили в свої права, та я вважаю і тепер, що коли діло зладиться, то я таки мушу їхати. Мені досадно, щоб вважалось, ніби українців-літераторів «просто нема», і досадно, щоб і такий, хоч не український, та все ж сприяючий і поки що єдино можливий орган зовсім уплив з наших рук. Нарешті, манить мене мрія хоч який час пожити зовсім самостійно, при виразній і відповідальній роботі, роботі активній, як-не-як організаторській. Як бачиш, не одна «сліпа богиня» владає мною, і те, чого я нізащо не зробила б ради конвенансів або фальшивих гордощів, я м о ж у зробити ради того, чому служила ще з дитячих літ. Я не скажу, щоб мені се було легко, я почуваю, немов дві великі сили тягнуть мене в різні боки і розривають, але як не вмішається ще одна «велика сліпа» — Доля, то я таки піду за давнішою богинею, літературою. Зрештою, ся жертва не така вже велика: Кльоня каже, що коли я переїду в Одесу, то і він постарається якнайшвидше переїхати туди, хоч би прийшлось починати знов усе спочатку, себто з безплатного «кандидата». Значить, розлука наша недовга буде, а прикро мені те, що справді я сим способом можу значно попсувати йому матеріальний стан. Та що робити — c’est plus fort que moi1 — і Кльоня має

благородство не докоряти мені за се, тільки все повторяє, що він «має надію, що в «Южных записках» редактор вже є». Ти, я думаю, не огорчишся ні моїм планом, ні тим, коли він таки виконається. Навпаки, се повинно тобі бути приємно, що твоя дочка не така вже «рабиня», як ти думала, тому я і не боюся сповіщати тебе про се, хоч, може, з того ще й справді нічого не буде. Оце отримала телеграфічну відповідь від Славинського: «Известие ваше сомнительно; пишу». Се, значить, він думає, що вже хтось знайшовся за редактора. Може... Ну, нічого, пождем. У всякім разі, ся телеграма трохи бризнула на мене холодною водою; шіг ist ich weiss nicht wie... 1

He здивувало мене і навіть не огорчило, що на мою книжку нема одзивів. Положим, один був, в «Одесских новостях», глупо зложений, але з добрими замірами. Може, через те іменно там був одзив, що Комаров конечне намігся послати в ту газету примірник «для отзыва» в і д себе. Може, тому в інших не було, що ми не схотіли піти за сим звичаєм, а се, кажуть, конечне потрібно, коли хочеш, щоб про книжку знали. Може, знайомим і ніяково писати одзиви про «авторський подарок», а хто-иебудь чужий з редакційних людей і написав би. Зрештою, я ж і не покладала рожевих надій на свою «славу» — недарма тепер поети французькі йдуть... в прикажчикиї «Fais-toi chroniqueur, mon ami Gringoire, fais-toi chro-niqueur» 2,— згадую я пораду іронічно-меланхолічну автора «La chevre de Mr Seguin» 3 і марю вже про хроні-керство хоч в «Южных записках», чей же, тоді хоч лаяти будуть! Але будь тепер справедлива до галичан — вони не м о в ч а л и ні на одно моє видання, і, власне, в тім краю, можу я сказати, nennt man die besten Namen, so wird auch der meine genannt 4.

Будь ласка, пришли мені «1001 ніч» і «Оповідання» — я їх не маю і дуже ними інтересуюся. Мені тьотя 6ля теж писала про мою книжку, спасибі їй, я дуже порушена її листом. Писав мені теж і Грінченко подяку und Compli-menten genug б. Ну, а в печаті — мовчання. Та що ж,

1 Мені ніяково... (нім.).— Ред,

2 «Ставай хронікером, мій друже Гренгуар, ставай хронікером» (іфранц.).— Ред.

3 «Коза пана Сегена» (францРед,

4 Згадають найкращі імення, тож і мов назовуть (німРед,

6 І компліментів доволі (нім,),— Ред.

поділю сей фатум з Шевченком, в його компанії і се не сором.

Я теж хутко писатиму ще, не ждучи відповіді. А тепер кінчаю, піду слухати оперу «Борис Годунов» поки там що.

Мамочко, дорогая, бережись і будь здоровенька. Все буде гаразд, аби ти була здорова. Цілую тебе і всіх наших міцно.

Твоя Леся

Кльоня кланяється всім вам.

Сей листок тільки до твоєї і пап и'н ої відомості

Щодо сліпої богині Феміди, то я сама з величезним трудом і дивною непонятливістю розбираю тонкі перипетії її прилюдних і закулісних священнодействий, а через те і неясно тільки можу писати про них. Та се і неважно. Можу сказати так: я не переїду з Кльонею з Тифлісе в інше кавказьке місто жити невінчана; поки є перспектива, що, може, за місяць-два чи хоч весною таки буде перевод з Тифліса, то я не хочу завдавати собі сеї прикрості тут, бо тепер я нітрохи себе фальшиво не почуваю, всі відносяться до мене з повагою (та й яке ж би мали оснуван-ня відноситись інакше?), ні натяків, ні косих поглядів я ні від кого не маю, а, певне, en