Читати книгу - "Том 5"

похилилась, довгі чорні коси упали до землі. Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій. Потім від сильнішого пориву вітру хмари дощові розходяться і видко ліс — уял'е в яскравому осінньому уборі на тлі густо-синього передзахідного неба.

Мавка (тихо, з глибокою журбою)

Так... він уже пролинув...

Лісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю.

Лісовик

Доню, доню, як тяжко ти караєшся за зраду!..

Мавка (підводить голову)

Кого я зрадила?

Лісовик

Саму себе.

Покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась.

До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити і не змогла, та ще останній сором їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах,— тоді жадібно руки простягало до тебе щастя і несло дари!

Мавка

Так що ж мені робить, коли всі зорі погасли і в вінку, і в серці в мене?

Лісовик

Не всі вінки погинули для тебе. Оглянься, подивись, яке тут свято!

Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйнії корали.

Невинна біль змінилась в гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала, де соловей співав пісні весільні.

Стара верба, смутна береза навіть у златоглави й кармазини вбрались на свято осені. А тільки ти жебрацькі шмати скинути не хочеш, бо ти забула, що ніяка туга краси перемагати не повинна.

Мавка (поривчасто встає)

То дай мені святкові шати, діду!

Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!

Л І С 0 Б и к

Доню,

давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, химерна*, убравшися для» жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверх убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком,—він накидає їй срібний серпанок на голову.

Лісовик.

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає.)

З лісу вибігає Перелесник.

М а в к а

Знов ти?

(Наміряється втікати.)

Перелесник ( зневажливо)

Не бійся, не до тебе.

Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода...

А ти змарніла щось.

М а в к а (гордо)

Тобі здається! Перелесник Здається, кажеш? Дай я придивлюся. (Підходить до неї, Мавка відступає.)

Та ти чого жахаєшся? Я знаю, що ти заручена,— не зачеплю.

Мавка Геть! Не глузуй!

Перелесник

Та ти не сердься,— що ж, коли я помилився... Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось.

Мавка

З тобою? Перелесник А чом же ні? Тепер ми вооени, тепер, бач, навіть сонце прохололо, і в нас простигла кров. Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались — трудно зважить,— тепер настав братерства час. Дай руку.

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде.

(Мавка одхиляється, >він все-таки її цілує.)

<0., квіти

на личеньку одразу зацвіли! — цнотливії, неааііашиі, осінні...

(Не випускаючи її руки, оглядається по галяві.) Поглянь, як там літає павутиння, кружляє і вирує у повітрі...

Отак і ми...

(Раптом по.риває Хї в шнець.)

Так от і ми кинемось, ринемось в коло сами!

Зорі пречисті, іскри злотисті, ясні та красні вогні променисті, все, що блискуче,— все те летюче, все безупинного руху жагуче!

Так от і я... так от і я...

Будь же мов іскра, кохана моя!

Прудко вирує танець. -Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника,

Мавка

Годі!., ой, годі!..

Перелесник

В щирій загоді не зупиняйся, кохана, й на мить!

Щастя — то зрада, будь тому рада,—

тим воно й гарне, що вічно летить!

Танець робиться шаленим.

Звиймося!

Злиймося!

Вихром завиймося!

Жиймо! зажиймо вогнистого раю!

Мавка

Годі!., пусти мене... Млію... вмираю.

(Голова її падав йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу.)

Раптом з-під землі з’являється темпе, широке, страшне Мари іц е.

Марище Віддай мені моє. Пусти її.

Перелесник (спиняється і випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву)

Хто ти такий?

Марище

Чи ти мене не знаєш? —

«Той, що в скалі сидить».

Перелесник здршиувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі, Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її,

М а в к а

Ні, я не хочу!

Не хочу я до тебе! Я жива!

«Той, що в скалі сидить»

Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними німими свідками подій, що вмерли.

Спокійно там: ні дерево, ні зілля не шелестить, не навівав мрій, зрадливих мрій, що не дають заснути, і не заносить вітер жадних співів про недосяжну волю; не горить вогонь жерущий; гострі блискавиці ламаються об скелі і не можуть пробитися в твердиню тьми й спокою.

Тебе візьму я. Ти туди належиш: ти бліднеш від огню, від руху млієш, для тебе щастя — тіііь, ти нежива.

Мавка (встає)

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Марище По чім ти знаєш те?

Мавка

По тім, що муку свою люблю і їй даю життя.

Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття.

В лісі чується шелест людської ходи.

Ось той іде, що дав мені ту муку!

Зникай, Маро! Іде моя надія!

«Той, що в скалі сидить» відступається в темні хащі і там притаюється.

З лісу виходить Л у к а ш.

Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній

обривається.

Л у к а ш (побачивши її)

Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?

(Поспішає до