Читати книгу - "Звіробій"

негайно став на поміч своєму другові,— не чекаючи нового заклику, взялися до роботи з запалом, що свідчив про глибоке усвідомлення небезпеки, яка нависла над ними. Нелегко було перебороти одразу силу інерції такої важчезної махини. Зате, зрушивши «ковчег» з місця, вже зовсім неважко було примусити його плисти по воді з потрібною швидкістю.

— Тягніть, Звіробою, ради всього святого! — знов закричала Джудіт біля віконця. — Ці негідники стрибають у воду, мов ті пси, що переслідують свою здобич! Ага, баржа пливе! А передньому дикунові вода вже сягає під пахви! Та все-таки вони рвуться вперед, бажаючи захопити ковчег!

Тут дівчина неголосно зойкнула, а потім весело засміялася. Спершу її злякали одчайдушні зусилля переслідувачів, та їхня очевидна невдача насмішила її. Баржа, якій пощастило дати розгін, пливла тепер по глибокій воді із швидкістю, що робила марними всі спроби ворога наздогнати її. Стіни каюти заважали чоловікам бачити, що діється за кормою, і вони змушені були дізнаватися про це від дівчат.

— Ну, що там, Джудіт? Як там тепер? Мінги досі женуться за нами, чи ми й цього разу відкараскалися від них? — спитав Звіробій, почувши майже водночас зляканий зойк і веселий сміх дівчини.

— Вони щезли! Ось уже останній шмигнув у кущі! Зараз він сховається за деревами! Ви зустрілися з своїм другом, і тепер ми врятовані!

Двоє чоловіків ще раз налягли на линву, швидко досягли якоря і на ходу витягли його. А коли баржа за інерцією пропливла ще чималеньку відстань і почала стишувати хід, вони знову закинули якір. По цьому, вперше після зустрічі, вони дозволили собі трохи перепочити. Плавучий дім віддалився уже на кілька сот футів од берега і був надійним захистком від куль; безпосередня небезпека лишилася позаду, отже відпала й потреба надсаджуватись,

Манера, в якій привіталися друзі, якнайкраще характеризувала їх обох. Чингачгук, високого зросту, вродливий і величавий, богатирської будови індіянський воїн, перш за все дбайливо оглянув карабін і впевнився, що порох на панівці не відволіг. Далі він окинув швидким, але уважним поглядом дивну оселю і дівчат. Але не промовив при цьому жодного слова і тим паче не виявив негідної мужчини цікавості, задаючи будь-які питання.

— Джудіт і Гетті,— сказав Звіробій з невимушеною ввічливістю, — це могіканський вождь, про якого ви чули від мене. Звати його Чингачгук, що означає Великий Змій. Так його прозвали за мудрість, обачливість та хитрість. Це мій найдавніший і найближчий друг. Я упізнав його по соколиному перу біля лівого вуха, тоді як інші воїни носять перо на тім'ї.

І Звіробій залився щирим сміхом, радіючи не з того, як він пошив у дурні ворогів, а з того, що йому пощастило зустрітися з другом у такій небезпечній ситуації, причому дивувало те, що цей вибух радості, цей нестримний сміх був зовсім нечутний. Хоч Чингачгук добре розумів і вільно говорив по-англійському, проте, як більшість індіянів, неохоче вдавався до цієї мови. Він ввічливо, як годиться вождеві, відповів на теплий потиск руки Джудіт та на ласкаве привітання Гетті й відійшов убік, чекаючи тієї хвилини, коли друг визнає за можливе поділитися з ним своїми планами та розповісти про все, що сталося за чає їхньої розлуки. Звіробій хутко збагнув це й, нічого не приховуючи, звернувся до дівчат.

— Цей вітер ущухне, тільки-но зайде сонце, — сказав він, — отож не варто зараз гребти супроти вітру. За півгодини, не більше, настане безвітря або ж вітрець повіє з південного берега. Отоді ми й попливемо до замку. А тепер ми з делаваром хочемо поговорити про свої справи та домовитись, що нам робити далі.

Ніхто проти цього не заперечував, і дівчата пішли в каюту готувати вечерю, а юнаки сіли на носі баржі й почали розмовляти. Вони говорили мовою делаварів. Та цей діалект мало відомий навіть людям ученим, тож ми відтворимо цю й усі подальші їхні розмови нашою мовою.

Немає потреби переповідати детально початок цієї бесіди, коли Звіробій знайомив друга з подіями, які вже знає читач. Відзначимо тільки, що він жодним словом не прохопився про свою сутичку та перемогу над ірокезом, а також про те, що він уже встиг зробити ради осиротілих молодих жінок.

Коли Звіробій закінчив, настала черга делавара; він говорив поважно і з великою гідністю. Розповідь його була ясна й коротка, без будь-яких відхилень та прикрас.

Залишивши вігвами свого племені, він подався просто в долину Сасквеганни. Він вийшов на береги цієї річки всього за півмилі південніше від того місця, де вона брала свій початок, і скоро натрапив на слід, що вказував на можливу близькість ворогів. Готовий до такої випадковості, бо мета його походу саме в тому й полягала, щоб вислідити ірокезів, він зрадів своєму відкриттю і вжив необхідних заходів остороги. Пробравшись берегом до самого верхів'я річки та запам'ятавши розташування скелі, він помітив ще один слід і кілька годин поспіль стежив за ворогами, підстерігаючи слушну нагоду побачитися з своєю коханою або добути ворожий скальп; і невідомо ще, чого він дужче прагнув. Весь час він никав біля озера, а кілька разів навіть підходив до самої води й міг бачити все, що там відбувалося. Тільки-но показався «ковчег», молодий вождь почав невідступно стежити за ним, хоч, звісно, й не знав, що саме на борту цієї дивної споруди йому належить зустрітися з другом. Викеровування «ковчега», яким безперечно орудували білі люди, допомогло Чингачгукові розгадати істину, і він приготувався перебратися на судно, як тільки буде змога. Коли сонце схилилося до обрію, він знову прокрався до скелі і, вийшовши з лісу, з задоволенням побачив «ковчег», що, очевидячки, чекав на нього. Як саме делавар з'явився на скелі та як він опинився н, а баржі, читач уже знає.

Хоч Чингачгук протягом кількох годин пильно стежив за ворогами, їх раптовий напад в ту мить, коли він перебирався на баржу, був для нього такою ж несподіванкою, як і для Звіробоя. Делавар міг пояснити це тільки тим, що ворогів насправді значно більше, ніж він спершу гадав, і що на березі шастають інші загони індіянів, про існування яких йому нічого не було відомо. Їхній постійний табір — якщо слово «постійний» можна вжити до стійбища, де купка кочівників збиралася пробути щонайбільше кілька тижнів, — розташувався неподалік того місця, де Гаттер та Непосида попали їм до рук і, ясна річ, у сусідстві з джерелом.

— Добре, Змію, — промовив Звіробій, коли його друг закінчив свою недовгу, але натхненну розповідь, — добре, Змію. Раз ти блукав навколо табору мінгів, то,