Читати книгу - "Тінь перемоги"

Заявам про те, що Жуков не встиг усвідомити обстановку ми не повіримо. І ось чому.

В західних районах СРСР - п'ять військових округів: Ленінградський, Прибалтійський, Західний (він же Білоруський), Київський та Одеський. У воєнний час ці округи перетворюються на фронти, відповідно: Північний, Північно-Західний, Західний, Південно-Західний і Південний.

Ситуацію в Ленінградському військовому окрузі Жукову можна було не вивчати. Природні умови такі, що бойових дій грандіозного масштабу в Карелії бути не може. Тут непрохідні лісові хащі, тайга, тундра, озера, багнисті болота, швидкі річки з кам'янистими перекатами і обривистими берегами, величезні валуни, скелі, комарі і мухи, які заїдають до смерті, повна відсутність доріг, лютий клімат. А ближче до півночі - ще й полярна ніч. Бойові дії тут неминуче розпадаються на дрібні бої місцевого значення. Ясно, що головний удар противник буде наносити в іншому місці. Так що обстановку в Ленінградському військовому окрузі Жуков міг не вивчати. Залишалися ще чотири округи. Але й вони не рівноцінні. Німецьке вторгнення могло бути здійснено в основному через Білорусію та Україну. У порівнянні з Україною і Білорусією, інші напрями - другорядні. Ось Жукову і слід розбиратися в першу чергу з обстановкою в Білорусії та Україні. Але вона йому відома!

Після Громадянської війни і до початку Другої світової війни у стройових частинах Жуков служив тільки в Білорусії. З цієї служби випадають короткі періоди навчання на кавалерійських курсах у Ленінграді і служба в Москві, в інспекції кавалерії. Але на стройові посади Жуков незмінно повертався до Білорусії. Тут з 1922 по 1939 рік він пройшов шлях від командира ескадрону до заступника командувача округом. Тут, у Білорусії, Жуков пройшов усі щаблі службової драбини, не пропустивши жодного. Тут він був і командиром полку, і бригади, і дивізії, і корпусу, і пішов ще вище. За службовим обов'язком Жуков повинен був знати обстановку в Білорусії як статті Бойового статуту. Він повинен знати кожну купину і кожен кущик.

Посаду заступника командувача Білоруського військового округу Жуков здав у кінці травня 1939 року, на посаду начальника Генерального штабу призначений у січні 1941 року. За цей час ситуація в Білорусії дещо змінилася, однак на тлі того, що було раніше, зміни видно особливо чітко: ця дивізія була тут, тепер її рушили до кордону, а тут була дивізія, тепер її розгорнули в корпус; там був корпус, тепер - ціла армія. Невже за пару годин ці зміни не можна вивчити? Тим більше, що начальнику Генштабу Жукову самому навіть не треба ніяких паперів шукати, не треба їх читати. Підніми трубочку, і тут же, як чортик з табакерки, вистрибне бадьорий полковник-напрямник з Оперативного управління і чітко за п'ять хвилин доповість: було так, а стало ось так. І карту розгорне, і довідочку подасть, якщо буде потрібно.

Крім усього, в січні 1941 року на стратегічній грі Жуков (за його розповідями) воював на картах саме на території Білорусії. І на картах, за словами Жукова, була нанесена реальна обстановка. І була вона для Жукова кристально ясною. Звідки ж потім у його світлу голову закралися неясності?

Найпотужніший з усіх військових округів - Київський. Обстановку в Київському особливому військовому окрузі Жукову вивчати теж не треба. Жуков прийшов у Генеральний штаб з поста командувача Київського особливого військового округу. Обстановку в ньому Жуков зобов'язаний був знати краще, ніж будь-хто на нашій планеті.

Крім того, коли Жуков був командиром бригади, дивізії, корпусу, заступником командувача в Білоруському військовому окрузі, він повинен був знати обстановку в інших військових округах, насамперед - у сусідньому Київському. А коли Жуков командував Київським округом, він з обов'язку служби повинен був знати обстановку в усіх інших округах, насамперед - у сусідніх - Білоруському та Одеському.

Якщо ви командир стрілецького відділення, то повинні налагодити взаємодію з сусідами. Ви зобов'язані знати, яке відділення діє правіше від вас, яке - лівіше. Ви повинні знати, які у ваших сусідів сили, яке озброєння, скільки людей і боєприпасів, на що вони здатні та які завдання виконують. Якщо ви командир взводу, то ваш прямий обов'язок знати все про сусідні взводи. Це стосується командирів усіх рангів. До самого верху. Якщо ви командувач Київського округу, так вже будьте ласкаві вивчити обстановку й у своїх сусідів. Становище зобов'язує.

Залишаються ще два напрямки: Прибалтика й Молдавія. З точки зору оборони країни, це явно не головні напрями. Обстановку в Молдавії, тобто на території Одеського військового округу, Жуков зобов'язаний був знати з двох причин. З одного боку, Одеський округ - це сусід Київського особливого військового округу. З іншого боку, півроку тому, в червні 1940 року, Жуков командував військами Південного фронту в ході походу в Бесарабію, тобто в Молдавію. Південний фронт розгортався на території Київського та Одеського округів і мав у своєму складі війська як Київського, так і Одеського округів. Перед тим, як прийняти під командування Південний фронт, Жуков два місяці працював у Москві. Його спеціально звільнили від усіх посад із тим, щоб дати можливість вивчити обстановку в Одеському та Київському округах і на суміжних територіях. І тоді в червні 1940 року все було Жукову ясно і з Київським округом і з Одеським.

Так що ж Жукову незрозуміло?

Якщо незрозуміла ситуація в Прибалтиці, то знову ж таки потрібно викликати напрямника з Оперативного управління Генштабу, який коротко і ясно доповість усе, що потрібно. Якщо цього мало, то можна викликати командувача Прибалтійського особливого військового округу, начальника його штабу, командувачів армій, які знаходяться у Прибалтиці, нехай доповідають!

Але навіть якщо Жуков за п'ять місяців наполегливої праці не зміг збагнути, де знаходиться 8-а армія Прибалтійського округу, а де 11-а, що входить до їх складу і які вони вирішують завдання, то нічого страшного в цьому немає. Хай би Жуков зупинив вторгнення противника через Україну й Білорусію, а вже з Прибалтикою