Читати книгу - "Діти Праліса"

Лісовики веслували, що було духу, але зрозуміли, що можуть не встигнути. Якщо водяник вирветься, то тільки його й бачили!

Вітряк і Коник знову завовтузилися у своїй сітці.

— Зілля у нас! — закричав Вітряк.

Мурко вмить зметикував, як може допомогти, хутко пробрався на ніс човна, прицілився і пустив вогняну кулю просто в мотузку, яка тримала сіть. Мотузка обірвалась, нечисть гепнулася на землю і швидко вибралася з тенет.

— Я тримаю! — закричав Андрій. — Заливайте!

Никодим гарчав і пручався, як дикий звір! Коник схопив його за нижню щелепу і відкрив рота, а Вітряк почав заливати зілля. Водяник фиркнув і вивільнив одну руку, вчепившись у баклагу і намагаючись вирвати її з рук домовика.

— Пустіть! — загорлав він.

— Не пускайте! — Крикнув з човна Бородавка. — На нього не діє!

— Діє! — знову загорлопанив Никодим. — Пустіть, баклагу віддайте, супостати!

Вітряк віддав йому баклагу, і водяник присмоктався до горловини, гучно ковтаючи.

Андрій, Коник і Вітряк облишили водяника, підвелися й поставали навколо нього, відхекуючись, а той і далі лежав, жадібно сьорбаючи настій, аж поки не видудлив усю баклагу. За тим він устав і витер бороду.

— Ох, як же важко було без тебе, рідненька!

До берега саме пристав човен з людьми та рештою нечисті.

— Здоровенькі були! — пика водяника розплилася в широкій, щирій усмішці.

Першим з човна вискочив Бородавка, підійшов до водяника і обняв його.

— З поверненням, побратиме!..

Нарешті всі були разом!

Всі, крім водяника Микити, та вітрогона Повітруна — їх, на жаль, відшукати не вдалося.

Зараз вся славна компанія — і люди, і нечисть — розташувалась у покинутій оселі Липня, тобто на території Праліса, бо мала тверді наміри повернути діброву Вербички Пташці, тож, після повернення водяника до верболозу Бороди вирішили не вертатися.

Андрій саме голив Никодима — той уже встиг помитися і перевдягтися, бо тхнуло від нього нестерпно.

Бороду козак уже збрив, залишивши довжелезні вуса, і тепер перейшов до «макітри» Никодима. Вправно орудуючи ятаганом, Андрій врешті-решт залишив на голові водяника одне довге пасмо, яке Никодим одразу закрутив за праве вухо.

— Хух! — видихнув водяник. — Дякую, друже! Холера їм, тим патлам.

— Прошу, — відповів козак і ляснув Никодима по лисині.

— Ну ось і знову разом! — вигукнув Мефодій. — Тепер хай начувається Праліс!

— Авжеж, — погодився Никодим і потер лисину.

Андрій витер ятагана і сховав у піхви.

— Ми маєм справу не з рядовим демоном, — зауважив він. — Праліс так просто в руки нам не дасться, він же не дурний! Тим більше, що один раз його вже обдурили та приспали. І в нього добрі сердюки!

— Махюки, — прокартавив ґном, — я раніше ніколи з такими не зустрічався!

— Вони демони дрібні, — пояснив Коник, — і за Праліса кістками ляжуть!

— А ми ляжем за Пташку, — спокійно проговорив Никодим, — по тому і край!

Тим часом Гапка з Пташкою накривали стіл у верболозі. На вечерю був дикий смажений кабан з квашеною капустою, вареники і борщ.

— Гайда до столу! — гукнула жінка, і всі як один пішли до верболозу.

— Я тепер не знаю, коли на ту рибу подивлюся, — пробуркотів водяник, — у Липня ще є заначки?

— Є! — поплескав його по плечу Борода, — старий ховав від Одарки не одну бочку з пивом!

І то була свята правда! У льосі, біля верболозу, була потаємна схованка, і саме там стояло Никодимове омріяне пиво.

— За перемогу, браття! — високо підняв чималенький кухоль Бородавка. — На праве діло йдемо! І хай скільки нас є, а разом ми — сила! Не раз пройшли хрещення вогнем і шаблею пліч-о-пліч, не раз і кістлявій в очі дивилися! Тож будьмо!

— Будьмо! — підхопили всі і перехилили кухлі.

Та не встигли вони й об стіл кухлями стукнути, як двері верболозу відчинились. На порозі стояв Липень.

— Мир вам!

— Липню! — вигукнув Борода. — Ти?

Дід усміхнувся і вклонився.

— І не тільки я! Гляньте-но надвір!

Всі вийшли надвір