Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

І ту, де менш людей ходило, я обрав, А це ж вам неабияка різниця.

Замість того щоб знову взятися за книжку, Жасмина підводиться, наповнює келих шампанським (пити яке їм не заборонено, але його рідко п’ють), бере хот-доґ і підходить до вікна. Стоїть там мовчки й дивиться на море. З нею все відбувалося інакше.

Він прокидається, мокрий від поту. Дивиться на годинник, що стоїть біля узголів’я ліжка, бачить, що проспав лише сорок хвилин. Він виснажений, наляканий, його опанувала паніка. Він завжди вважав себе неспроможним заподіяти зло нехай там кому, а сьогодні вранці спровадив на той світ двох невинних людей. Йому вже не вперше доводиться знищувати світи, але раніше він завжди мав для цього вагомі причини.

Йому наснилося, що дівчина, яка сиділа на лаві біля пляжу, прийшла до нього й, замість звинувачувати, стала благословляти його. Він плакав у неї на шиї, просив прощення, але вона, здавалося, не надавала ніякої ваги його покаянним словам, а тільки гладила його по голові й просила, щоб він заспокоївся. Олівія ніби уособлювала саму великодушність і саме прощення. Він тепер запитує себе, чи кохання до Єви варте того, щó він сьогодні зробив.

Він схильний вірити, що вчинив правильно. Якщо дівчина тепер прийшла до нього, якщо він зустрівся з нею десь зовсім близько до Бога, якщо все тоді відбулося простіше, ніж він це собі уявляв, то для цього мала бути якась дуже серйозна причина.

Приспати пильність «друзів» Джавіца для нього виявилося неважко. Він добре знав людей цього типу. Крім того, що вони були фізично натреновані діяти швидко й точно, їх також навчено придивлятися до кожного обличчя, стежити за всіма рухами, інтуїтивно відчувати небезпеку. Не було сумніву, вони відразу зрозуміли, що він озброєний, і тому протягом тривалого часу тримали його під наглядом. Але потім послабили спостереження, коли дійшли висновку, що загрози він не становить. А може, навіть вони прийняли його за колегу, який прийшов розвідати обстановку і з’ясувати, чи тут нема якоїсь небезпеки для його патрона.

Патрона в нього не було. А загрозу він становив. У ту мить, коли він обрав, хто буде його наступною жертвою, він уже не міг відмовитися від свого наміру — інакше він перестав би шанувати себе. Він помітив, що доріжка, яка вела до павільйону, охоронялася, але дуже легко було увійти туди від пляжу. Він вийшов звідти через десять хвилин після того, як туди увійшов, сподіваючись, що «друзі» Джавіца звернуть на це увагу. Він обернувся, спустився на пляж по доріжці, призначеній лише для постояльців готелю «Мартінес» (йому довелося показати там магнітну картку, що правила за ключ від номеру), і знову рушив туди, де відбувався ланч. Ходити по пляжу в черевиках було не дуже легко, й Ігор раптом усвідомив, як він стомився після своєї подорожі, а також від страху, що замислив щось дуже нелегке для виконання, а також від напруги, яку переживав після того, як знищив світ і всі наступні покоління, які могли б народитися від бідолашної продавчині кустарно виготовлених сувенірів. Але він мусив дійти до кінця.

Перед тим як знову увійти до великого павільйону, він дістав із кишені соломинку, крізь яку пив ананасовий сік і яку ретельно зберіг. Потім відкрив маленьку скляну пляшечку, яку показував продавчині сувенірів, але в ній був не бензин, як він їй казав, а дві майже непомітні дрібнички: голка і шматочок корка. У ньому він проробив отвір по діаметру соломинки.

Після цього увійшов і змішався з гостями, яких було вже повно в павільйоні і які снували туди-сюди, обмінюючись поцілунками, обіймами, криками впізнавання і тримаючи в руках коктейлі всіх можливих кольорів, щоб руки були чимось зайняті в нудному чеканні, коли відкриють буфет і можна буде чогось поїсти — не переїдаючи, звичайно, бо треба ж думати про дієту (а надто після пластичних операцій), а крім того, доведеться ще й вечеряти в кінці дня, бо тоді доведеться їсти навіть у тому випадку, коли їсти тобі не хочеться, бо цього вимагає етикет.

Більшість сюди запрошених складали люди старшого віку, а це означало, що тут зібралися переважно професіонали. Вік гостей сприяв успішному здійсненню плану Ігоря, адже більшість уже мусили носити окуляри для корекції ближнього зору. Проте ніхто їх тут зазвичай не надівав, бо поганий зір — то вже надто очевидна ознака близької старості. А тут усі повинні вдягатися й поводитися так, ніби вони перебувають у розквіті віку, як люди, чий дух «завжди молодий», а життєвій енергії можна позаздрити. І якщо вони чогось не помітили, то прикидаються, що це сталося з неуважності, тому що їхні думки були зайняті чимсь іншим, хоч насправді вони просто не побачили цього через поганий зір. Їхні контактні лінзи дозволяли впізнавати людей на відстані кількох метрів; тому вони принаймні знали, хто є їхнім співрозмовником.

Лише двоє з тих, що тут зібралися, помічали все й усіх — «друзі» Джавіца. Тепер вони самі перебували під пильним спостереженням.

Ігор помістив крихітну голку в соломинку і вдав ніби знову занурює її в склянку із соком.

Гурт гарненьких дівчат неподалік від столу, за яким сидів Джавіц, удавали, ніби уважно слухають побрехеньки, що їх розповідав чорношкірий житель Ямайки; насправді кожна сушила собі голову тільки тим, як відбити його в конкуренток і затягти до ліжка — бо чутки приписують жителям того острова сексуальну снагу, якій нема рівних.

Ігор наблизився, дістав соломинку зі склянки й видув із неї голку в напрямку своєї жертви.

Він знаходився поруч, тільки щоб побачити, як Джавіц ухопився рукою за вколоте місце, й відразу повернувся