Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Хорнсфілда, англійця, з’явилася думка робити пошарові рентгенівські знімки. Потім ішов хронологічний виклад розвитку ідеї. Філіпс особливо підкреслив, що, хоча й використовується рентгенівська трубка, отримуване кінець кінцем зображення є математичною реконструкцією інформації, проаналізованої комп’ютером. Якщо студенти зрозуміють цей основоположний принцип, вважав він, основну мету лекції буде досягнуто.

Мартін говорив і водночас віддавався мріям. Він так добре знав матеріал, що міг собі це дозволити. Його захват перед тими, хто розробив томографію, не заважав йому заздрити й навіть ревнувати до них. Але він розумів, що коли його дослідження принесуть бажані результати, на нього проллється сліпуче світло наукової рампи. Можливо, робота матиме ще революційніший вплив, на діагностичну радіологію. Вона, поза сумнівами, поставить його в ряд кандидатів на Нобелівську премію.

Якраз посеред речення про здатність сканера виявляти пухлину запрацював біпер Філіпса. Ввімкнувши світло, він вибачився й швидко підійшов до телефону. Філіпс знав — Гелен не стала б викликати, коли б справа не була невідкладна. Але оператор повідомив, що дзвонять з іншого відділення, і перш ніж він встиг заперечити, його з’єднали з доктором Дональдом Тревісом.

— Дональде, — сказав Мартін, прикриваючи трубку долонею, — мені лишалося прочитати ще пів-лекції. Можна зателефонувати тобі потім?

— Чорт забирай, ні! — заволав Тревіс. — Я вбив майже весь ранок, розшукуючи твою міфічну хвору, яку перевезли до нас посеред ночі.

— І тобі вдалося розшукати Лін Ен Лукас?

— Ні. Насправді не було жодного чортового переведення хворих з медцентру протягом останнього тижня.

— Дивно. Мені виразно назвали Нью-Йоркський медичний центр. Слухай, я поговорю з відділом надходження хворих, але, прошу, перевір іще раз. Це важливо.

Філіпс повісив трубку, але якийсь час ще стискав її. Контактувати з бюрократією було майже так само неприємно, як і мати справу з людьми на кшталт Маннергейма. Повертаючись на подіум, він намагався зосередитися, але думки розбігалися. Вперше за свою викладацьку практику він послався на вигадану невідкладну справу й перервав лекцію.

Коли він повернувся до себе, Гелен вибачилася за те, що потривожила його під час занять, але повідомила, що доктор Тревіс наполягав на цьому. Філіпс сказав, що все гаразд, і вона пройшла за ним до кабінету, переказуючи останні новини. Двічі дзвонив директор лікарні, Стенлі Дрейк, і просив, щоб Філіпс зателефонував при найпершій нагоді. З Х’юстона дзвонив доктор Роберт Максніл, питаючи згоди доктора Філіпса головувати на секції нейрорадіології щорічного з’їзду радіологів у Новому Орлеані. Просив відповісти протягом тижня. Гелен готувалася зачитати наступну інформацію, та Філіпс різко підняв руку.

— На тепер досить! — сказав він.

— Але є ще.

— Знаю. Завше є щось іще.

Гелен здивувалася.

— Ви зателефонуєте містеру Дрейку?

— Ні. Ви зателефонуєте йому й скажете, що я надто зайнятий сьогодні і поговорю з ним завтра.

Гелен була достатньо чуйною, щоб знати, коли треба лишити шефа наодинці.

Стоячи на порозі власного кабінету, Філіпс оглянув кімнату. Гори рентгенограм черепа, що створювали безладдя, зникли. Їхнє місце зайняли ранкові ангіограми. Принаймні старший технік Кеннет Робінс виконував свої обов’язки.

Філіпс завше заспокоювався, працюючи. Тому він сів, узяв мікрофон і почав диктувати. Взявши останню ангіограму, зрозумів, що хтось увійшов до кабінету й стоїть позаду. Він сподівався на Деніс, і тому здивувався, підвівши голову й побачивши осміхнене обличчя Стенлі Дрейка, директора лікарні.

На думку Філіпса, зовнішність Дрейка відповідала еталону причесаного, відпрасованого дипломата. Він завжди був дуже елегантний у своєму темно-синьому в найтоншу смужку костюмі-трійці із золотим годинниковим ланцюжком. Його зашпилена шовкова краватка стирчала бездоганно горизонтально під коміром білої накрохмаленої сорочки. Він єдиний серед знайомих Філіпса ще носив великі французькі запонки. І в нього якось завжди виходило бути засмаглим, НАВІТЬ серед нью-йоркського дощового квітня.

Філіпс повернувся до ангіограми й продовжував диктувати: «Висновок. Хворий має велику ваду області лівих базальних ядер, що постачається лівою середньою і лівою задньою хороїдальними артеріями. Абзац. Кінець запису. Дякую».

Опустивши мікрофон, Філіпс повернувся обличчям до директора. Його дратувало, що в лікарні так мало рахуються з правом співробітників на усамітнення, що директор, не замислюючись, прийшов просто до нього кабінет.

— Докторе Філіпс, я радий, що застав вас, — сказав Дрейк, усміхаючись. — Як ваша дружина?

Філіпс якусь мить дивився на нього, не знаючи, чи то сміятися, чи то розсердитися. Нарешті промовив рівним голосом:

— Я вже чотири роки розлучений.

Це була найнейтральніша відповідь, на яку він спромігся.

Дрейк проковтнув слину. Посмішка на мить відбила його невпевненість. Він змінив тему й заговорив про те, яке задоволене було правління директорів лікарні спокійною й добре організованою роботою відділення нейрорадіології відтоді, як там почав працювати Філіпс. Потім запала пауза. Філіпс чекав. Він знав, нащо Дрейк прийшов до нього, і не збирався полегшувати йому завдання.

— Ну, — почав керівник закладу більш серйозним тоном. Губи його стислися. — Я прийшов поговорити з приводу неприємного інциденту з Маріно.

— А в чому річ?

— У тім, що до тіла бідної дівчини поставилися без пошани і піддали рентгенівському дослідженню без дозволу на розтин.

— І видалили мозок, — додав Філіпс. — Рентгенологічне дослідження і видалення мозку — речі різного порядку!

— Певна річ. Послухайте, чи брали ви участь у видаленні мозку, чи ні, в цю хвилину значення не має. Річ у тім…

— Одну хвилину! — Філіпс випростався в кріслі. — Хочу, щоб усе тут було ясно. Я справді знімав її, це правда. Але я не видаляв мозку.

— Докторе Філіпс! Мене не обходить, хто видали? мозок. Мене тривожить те, що мозок був видалений. І в цьому світлі на мені лежить відповідальність захистити лікарню та її персонал від непотрібної реклами й матеріальних збитків.

— Ну, а мене цікавить, хто вийняв мозок, особливо якщо хтось думає, що це, можливо, зробив я.