Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Звісно, Невидимцю довелося відірвати від паркана цей прут ще до того, як він зустрів свою жертву… він повинен був нести його в руці, тримаючи напоготові… Здається, тільки дві деталі, окрім згаданого вище, мають стосунок до справи. Перша деталь полягає в тому, що піщана яма виявилася не на стежці до будинку містера Вікстіда, а за декілька сотень ярдів від його шляху. Друга деталь — твердження маленької дівчинки, котра, ідучи по обіді зі школи, бачила убитого згодом чоловіка, який, дивно кваплячись, прямував через поле до піщаної ями. Вона зобразила цілу пантоміму, яка наводила на думку, що чоловік когось переслідував, раз у раз б’ючи ціпком. Дівчинка була останньою, хто бачив убитого живим. Він рухався просто назустріч смерті, але самої боротьби дівчинка не бачила через зарості буків і западину в землі.

Склавши ці деталі, можна припустити, що вбивство не було цілком безпричинним, принаймні на думку автора. Ми можемо уявити, що Грифін дійсно взяв прут як зброю, але без жодного умисного наміру використати його для вбивства. Тим часом Вікстід міг проходити повз і помітити прут, що самочинно рухається у повітрі. Без жодних думок про Невидимця — Порт-Бердок-бо розташований аж за десять миль — чоловік міг почати переслідувати його. Цілком можливо, що він навіть і не чув про Невидимця. Можна тоді уявити, як утікав Невидимець — тихо, щоб ніхто не довідався про його присутність у околицях, і Вікстід, збуджений і зацікавлений, невідступно ідучи за цим незбагненним мандрівним предметом, зрештою наштовхнувся на Невидимця.

Понад усякий сумнів, за звичайних обставин Невидимець міг легко випередити свого переслідувача середніх років, але поза, в якій знайшли тіло Вікстіда, наводить на думку, що він мав нещастя загнати свою здобич у глухий кут між заростями пекучої кропиви й піщаною ямою. Для тих, хто знає надзвичайну дратівливість Невидимця, продовження сутички буде легко уявити.

Але це просте припущення. Єдиними незаперечними фактами — оскільки дитячі оповіді часто ненадійні — є те, що було знайдено тіло Вікстіда, забитого до смерті, а ще заплямований кров’ю залізний прут, пожбурений у кропиву. То й факт, що Грифін залишив прут, свідчить про те, що в емоційному збудженні він відмовився від мети, заради якої взяв прута… якщо, звісно, взагалі була якась мета. Певна річ, Невидимець — надзвичайно егоїстична і байдужа людина, але вигляд його жертви, його першої жертви, яка, скривавлена і жалюгідна, лежала в нього під ногами, можливо, міг збудити в ньому каяття, котре згодом змінило би плани, які він собі замислив.

Після вбивства містера Вікстіда Невидимець, імовірно, рушив з пагорбів у долину. Декілька чоловіків розповідали, ніби наприкінці дня чули голос у полі в Долині Папороті. Голос горлав і сміявся, ридав і стогнав, і час від часу репетував. Напевно, дивно було таке чути. Потім голос перемістився на середину поля, в конюшину, і зник десь побіля пагорбів.

Того дня Невидимець дізнався, як Кемп скористався з його довірливості. Він повинен був побачити, що всі будинки замкнені й узяті під варту; мабуть, він тинявся біля залізничних станцій і блукав поблизу шинків, і, понад усякий сумнів, прочитав офіційні оголошення та зрозумів, якого характеру розгорнулася кампанія проти нього. З настанням вечора на поля то тут, то там повиходили гурти з трьох-чотирьох чоловіків; стояв галас від гавкання собак. На випадок сутички мисливці мали особливі інструкції, зокрема стосовно того, як слід прикривати один одного. Але Невидимець їх уникав. Можна зрозуміти і причину його роздратування, і силу, оскільки він сам надав інформацію, яку так безжально використали проти нього. Принаймні того дня він занепав духом; майже добу, не рахуючи його сутички з Вікстідом, на нього полювали. Вночі йому, ймовірно, вдалось поїсти і поспати, тому що вранці він знову став собою — активним, сильним, роздратованим і злим, готовим до своєї останньої великої боротьби зі світом.

Кемп прочитав дивне послання, написане олівцем на засмальцьованому аркуші паперу.

«Ви проявили дивовижну енергію та кмету, — говорилось у цьому листі, — хоч я не можу уявити, чого ви прагнете цим домогтись. Ви проти мене. Весь день ви переслідували мене; ви намагались украсти мій нічний спокій. Але всупереч вам я дістав харч, усупереч вам я поспав, і гра тільки починається. Гра тільки починається. І відсьогодні починається терор. Я оголошую перший день терору. Порт-Бердок більше не під владою королеви — так і скажіть і вашому полковнику поліції, і всім іншим; тепер він під моєю владою — під владою терору! Сьогодні — перший день нової епохи — Епохи Невидимця. Я — Невидимець Перший. Для початку я буду поступливим. Першого дня, як засторога, буде лише одна страта — чоловіка на ім’я Кемп. Смерть наздожене його сьогодні. Він може замикатись, переховуватись, оточити себе охороною, одягти на себе броню, якщо забажає… Смерть, невидима смерть, наближається. Нехай стережеться: його смерть вразить людей. Смерть починається з поштової скрині опівдні. Коли прийде листоноша, туди впаде лист — і все! Гра починається. Смерть вирушає до Кемпа. Якщо допомагатимете йому, смерть вирушить і до вас. Сьогодні Кемп має померти».

Кемп двічі прочитав листа.

— Це не облуда, — сказав він. — Це його інтонації! Він справді має такий намір.

Перевернувши складений аркуш, він біля адреси побачив поштовий штемпель Гінтондіна та ще одну прозаїчну деталь — «доплатити два пенні».

Кемп повільно підвівся, не доївши свій обід — лист наді йшов о першій годині — і пішов у кабінет. Там він подзвонив економці й наказав їй одразу обійти будинок, оглянути всі віконні засуви і зачинити всі віконниці. Віконниці у своєму кабінеті він зачинив сам. Із замкненої шухляди у спальні