Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Вже за мить вони спускалися сходами. Парадні двері були відчинені, і надворі стояли полісмени, витріщаючись у порожнечу.

— Він утік, сер, — доповів один з них.

— Слід поїхати у центральний відділ, — сказав Ейді. — Хай один з вас іде в місто і дістане машину, котра б зустріла нас… чимшвидше. А зараз, Кемпе, що ще?

— Собак, — підказав Кемп, — залучіть собак. Вони його не побачать, але відчують нюхом. Приведіть собак.

— Гаразд, — мовив Ейді. — Не всім відомо, але тюремні службовці у Голстеді знають чоловіка, що тримає хортів. Отож, собаки. Що ще?

— Пам’ятайте, — сказав Кемп, — коли Невидимець їсть, це можна побачити. Після їди його їжа видима, аж доки не засвоїться. Саме тому після їжі йому потрібно ховатись. Ви повинні не припиняти обходу. Перевіряйте кожен кущик, кожен тихий куток. І заховайте всю зброю… всі знаряддя, що можуть бути використані як зброя. Такі речі довго носити з собою він не зможе. Все, що можна схопити і чим можна уразити людину, слід заховати.

— Дуже добре, — сказав Ейді. — Все-таки ми його спіймаємо!

— А на дорогах… — почав був Кемп і завагався.

— Слухаю, — промовив Ейді.

— Слід розсипати товчене скло, — сказав Кемп. — Знаю, це жорстоко. Але тільки подумайте, щó Невидимець може накоїти!

Стиснувши зуби, Ейді різко втягнув повітря.

— Це непорядно. Я не знаю. Але я триматиму товчене скло напоготові. Якщо він зайде задалеко…

— Кажу вам, ця людина утратила людяність, — сказав Кемп. — Я впевнений, що він установить владу терору, тільки-но йому вдасться заспокоїтися після втечі… упевнений так само, як і в тому, що розмовляю з вами. Випередити його — наш єдиний шанс. Він відділив себе від людського роду. І він за це відповість.

Здається, Невидимець утік з Кемпового будинку у стані сліпої люті. Малюка, що грався біля Кемпових воріт, жорстоко підхопили і відкинули з дороги, зламавши кісточку на нозі; потому на декілька годин Невидимець зник з поля зору. Ніхто не знає, куди він пішов і що робив. Але можна уявити, як він спекотливого червневого ранку біжить пагорбом у поля за Порт-Бердоком, лютуючи та впадаючи в розпач від своєї нестерпної долі, і, нарешті заховавшись серед хащ Гінтондіну, розпашілий і стомлений, знову складає уламки своїх планів проти людства. Здається, саме там він і справді знайшов притулок, бо близько другої години по обіді знову похмуро заявив про себе.

Цікаво знати, в якому душевному стані він перебував весь той час, які плани будував. Понад усякий сумнів, зрада Кемпа довела його до нестями, і хоч ми і можемо зрозуміти мотиви цієї зради, ми так само можемо уявити Невидимцеву лють, причиною якої був наглий замах на його життя, і навіть трохи поспівчувати йому. Можливо, він знов почувався приголомшеним, як на Оксфорд-стріт, адже, вочевидь, розраховував на співпрацю з Кемпом у своїй жорстокій мрії тероризувати світ. У всякому разі, десь опівдні він зник з поля зору, і немає жодного очевидця, котрий би розповів, чим він займався до о пів на третю. Для людства, можливо, це було щастя, а от для Невидимця то була фатальна бездіяльність.

За той час в околицях заметушилось дедалі більше людей. Ще вранці Невидимець був просто страшною легендою; по обіді, головним чином, завдяки хай сухому, але чіткому заклику Кемпа, він перетворився на реального супротивника, котрого потрібно вразити, захопити й подолати, і всі околиці з неймовірною швидкістю почали вживати необхідних заходів. До другої години він ще міг виїхати геть, сівши на потяг за кордон, але після другої це стало неможливим. Усі пасажирські потяги між Саутгемптоном, Манчестером, Брайтоном і Горшемом подорожували з замкненими дверима, а перевезення товарів майже повністю припинилося. На двадцять миль навколо Порт-Бердока чоловіки, озброєні рушницями й дубцями, групами по троє та четверо, з собаками, вийшли на дороги й у поля.

Кінні поліцейські патрулювали міські вулиці, зупиняючись біля кожного будинку і попереджаючи мешканців, що слід замикати будинки і сидіти вдома, якщо ви не озброєні; всі початкові школи до третьої години зачинилися, і налякані діти, тримаючись разом, поквапилися по домівках. Офіційне оголошення Кемпа, підписане полковником Ейді, було розклеєне майже по всіх околицях ще до четвертої чи п’ятої години по обіді. В ньому коротко, але зрозуміло були описані всі засоби боротьби: необхідність перешкоджати Невидимцеві їсти й спати, настійна потреба безперервно пильнувати та швидко реагувати на будь-який його рух. І настільки швидкими й рішучими виявилися дії влади, настільки повною й загальною була віра в існування цієї дивної істоти, що ще до настання ночі територія у декілька сотень квадратних миль опинилася в облозі. Та ще до настання ночі настороженими і знервованими околицями прокотилася хвиля трепету і страху. Пошепки, з уст в уста, швидко і чітко, передавалась по всій місцевості історія про вбивство містера Вікстіда.

Якщо, за нашою гіпотезою, сховищем Невидимця були хащі Гінтондіну, тоді можна припустити, що до обіду він здійснив вилазку, зосередившись на здійсненні певного плану, що включав використання зброї. Ми не знаємо, що то був за план, але той факт, що у Невидимцевій руці перед зустріччю з Вікстідом був залізний прут, принаймні для мене є незаперечним.

Звісно, ми не можемо знати подробиць сутички. Вона трапилась на краю піщаної ями, за двісті ярдів від воріт будинку лорда Бердока. Все вказує на відчайдушну боротьбу — потоптана земля, численні рани, котрі отримав містер Вікстід, його тріснутий ціпок; але чому було здійснено напад, як не з убивчого безумства, неможливо уявити. Справді, неможливо не подумати, що тут ідеться про душевний розлад. Містеру Вікстіду було сорок п’ять чи сорок шість років; управитель лорда Бердока, з мирними звичками й зовнішністю, був останньою у світі людиною, здатною спровокувати такого жахливого супротивника.