Читати книгу - "Якщо на землі є пекло"

— Невже ви, Карел, сумніваєтеся в нас?

— Ні, не сумніваюсь. Ми добре придивилися до вас і вирішили, що ви надійні люди, хоч і дуже молоді. Та, врешті, й потрапили ви до нас не випадково, а з паролем наших друзів — чеських комуністів. Карел підвівся, підійшов і сів поміж них, по-батьківськи обійняв обох за плечі. Сказав тихо, майже пошепки: — Будемо разом вириватися звідси. Будемо тікати з табору!

Серце у Володі забилося гаряче, лунко, все його єство затопила хвиля радості.

А Жора увесь аж стрепенувся, як від раптового пробудження:

— Карел, дорогий! Дякуємо вам за довір’я. Не підведемо!

— Ми вам віримо, інакше й цієї розмови не було б,— сказав Карел і додав: — Ви знаєте, що ми будуємо тринадцятий блок. Там якраз зручно прорити підземний тунель за колючий дріт. Ми вже почали роботу, а завтра підключимо й вас. Отакі діла...

Володя мало не скрикнув з радості. Нарешті! Палкі юнацькі мрії про волю, про боротьбу з ворогом починають здійснюватися!

— Але ж чи можливо це зробити в такому таборі, набитому тисячами в’язнів? Як приховати від стороннього ока таку трудомістку роботу? Куди дівати вириту землю? Як усе це маскувати?

Ці та багато інших думок роїлися в голові, однак Володя не став розпитувати — адже чехи, мабуть, давно вже все обмізкували.

— Завтра вранці після апелю,— діловим тоном продовжив Карел,— приходьте до нас у тринадцятий блок. При собі завжди мати дві пачки сигарет — це те багатство, яким можна відкупитися від будь-якої сволоти, коли виникне необхідність. Сигарети ми ще маємо. І останнє. Все, про що ми говорили і що робитимемо,— велика таємниця, від збереження якої залежать десятки життів. Про це ніколи не забувайте...

— Єсть! — по-воєнному відповів Жора.

У свій барак юнаки поверталися схвильовані й збуджені. На хвильку зупинилися, щоб отямитись.

— Що скажеш, Орлятко? — радісно питає Жора.

— Усе це здається неймовірним сном...

— Ох, малюк, якби ж тільки вирватися за цей клятий дріт, добути зброю, а там... Я вірю: ми ще повоюємо! — Жора кинув гнівний погляд на вежі, де в цей час гортанно перегукувалися міні собою вартові: — Ну, г-гади, начувайтеся! Земля горітиме під вами...

Вранці, одразу ж після апелю, хлопці подалися в тринадцятий блок. Тут уже кипіла робота. Чехи вже були геть мокрі від поту, а ще ж тільки шоста година, навіть сонце не зійшло! Володя аж тепер зрозумів, чому у них такі мозолі на руках, чому в недільні дні всі чеські друзі сплять як убиті. Виявляється, таємний тунель уже копають, а, крім того, ще ж треба добудовувати блок.

Вся споруда трималася на високих палях, оскільки за генеральним планом забудови табору вона зводилася в улоговині, а мала стояти на такому ж рівні, як і всі інші бараки та будівлі. Очевидно, проектанти керувалися шаблонними інструкціями і вказівками лагерфюрера, який хотів, щоб увесь табір був рівний, як стіл, а блоки щоб стояли рівними рядами й на одному рівні по горизонталі. Улоговину мали згодом засипати, а барак, зведений на палях, мав потім стояти на підсипаному, утрамбованому грунті. Цим і скористалися чехи: одразу ж з чотирьох боків підсипали під стіни пісок і залишили всередині під підлогою барака порожнечу, куди тепер зсипали грунт, вийнятий із таємного підземного тунелю. Нікому з есесівців не спало на думку проконтролювати будівництво барака. Хіба мало збудовано бараків чи різних інших споруд: кухня, лазня, майстерні, склади, гаражі... Будується ще один барак? Ну й нехай собі будується...

Коли хлопці побачили все це своїми очима і збагнули задум чехів, можливість втечі постала перед ними у всій своїй реальності. Тепер вони бажали тільки одного: швидше включитися в роботу, щоб наблизити день втечі! їх ніщо не лякало. «В партизани! —-бриніло в їхніх серцях. — Смерть або свобода! Ні, тільки свобода! І — смерть фашизму!»

Карел коротко розповів хлопцям, що й до чого, дав їм переодягтися в інші роби, відкрив у підлозі замасковану ляду і опустився по драбині в п’ятиметрову яму, схожу на звичайний колодязь. За Карелом — Володя, далі —

Жора. На глибині п’яти метрів і починався горизонтальний тунель, спрямований до табірної огорожі. У ньому треба було повзти рачки. Доповзли до тупика — своєрідного шахтного вибою. Тут Карел засвітив каганець, зроблений з консервної бляшанки, і показав, як треба, лежачи боком, поглиблювати горизонтальну виробку.

— А втім,— сказав він Володі,— тебе, колишнього шахтаря, вчити не треба. Лише дотримуйся точності — ось габаритна рамка, частіше приміряй, тоді легше буде ставити кріплення і воно буде надійнішим. — Карел передав Володі лопату, а сам відповз назад.

Юнак увігнав лопату в товщу землі, відчуваючи в усьому тілі нестримну енергію і незвичайне збудження. За собою відчував гаряче дихання товаришів, з якими пов’язаний однією долею. З ними не страшна йому будь-яка пекельна робота, не страшно йти навіть на смерть. Від незвичайного збудження гостро запрацювала уява. В подробицях уявив собі, як вопи вислизнуть з табору майже під носом у вартових, за ніч пройдуть кілометрів сорок, а там — шукай вітра в полі! І як же будуть скаженіти есесівці, коли на апелі виявлять, що зникли тридцять в’язнів! Як нишпоритимуть по табору, обшукають і перетрусять усі бараки, майстерні, гаражі, склади, як, врешті, виявлять тунель і кинуться в погоню...

У чорній, тісній і вогкій норі, де не було чим дихати, в ці хвилини Володя відчував себе по-справжньому щасливим і подумки дякував долі й друзям за це неймовірне