Читати книгу - "Кришталеві небеса, Пол Андерсон"

Ти не встигнеш збудувати зорельота. І ми не дамо тобі часу скласти вокресителя. За кілька хвилин наш корабель почне бомбардування. Можливо, ти зможеш відвернути вибухи на якійсь віддалі довкола себе. Тоді ми полетимо до інших материків. Якщо ти станеш на заваді й там, отже, нам буде потрібна допомога. За шість місяців польоту з найвищим прискоренням ми досягнемо точки, звідки найближчі колонізовані генейцями планети почують наш заклик. Вони пошлють величезний флот: перед ним не встоять усі твої сили. Скидаючи по сотні, а то й тисячі бомб за хвилину, ми знищимо всі міста, так що від кістяків твого народу не лишиться навіть праху.

Такий наш план. І так воно й буде. А тепер роби з нами що хочеш — ми в твоїх руках.

Людина похитала головою.

— Поки що я нічого не буду робити, — сказала вона і повторила: — Поки що нічого.

Помовчавши, додала задумливо:

— Ви міркуєте логічно. Дуже. Звичайно, я не всесильний, але мені здається, що ви забули одну дрібну деталь. Яку — не скажу. А тепер прощайте. Вертайтесь на свій корабель і летіть куди хочете. У мене ще багато діла.

Інеш стояв непорушно, відчуваючи, як лють знову спалахує в ньому. Потім він зашипів і скочив, розчепіривши мацаки. Вони вже майже торкались ніжного тіла, як раптом щось відкинуло його…

Отямився Інеш на зорельоті. Він не пам’ятав, як опинився тут, він не був поранений, не відчував ніякого струсу. Він турбувався тільки про капітана Горсіда, Віїда, Йоала, але всі троє стояли поряд з ним такі ж здивовані. Інеш лежав непорушно й думав про те, що сказала людина: “…ви забули одну дрібну деталь…”. Забули? Отже, вони її знали! Що ж це таке? Він усе ще роздумував над цим, коли Йоал сказав:

— Нерозумно сподіватися, що наші бомби хоч якусь шкоду заподіють!

І він мав рацію.

Коли зореліт був від Землі на сорок світлових років, Інеша викликали в залу Ради. Замість привітання йоал похмуро сказав:

— Чудовисько на кораблі.

Його слова як грім уразили Інеша, але разом з ними йому на думку раптом спав здогад.

— Так ось про що ми забули! — здивовано й голосно промовив він нарешті. — Ми забули, що він за бажанням може пересуватися в космічному просторі в межах… — Як це він сказав?.. — дев’яти десятків світлових років.

Інеш зрозумів. Генейці, котрим доводиться користуватися зорельотами, звичайно, не згадали про таку можливість. Й дивуватися тут було нічому. Поступово дійсність почала втрачати для нього вагу.

Тепер, коли все сталося, він знову відчув себе змученим і старим, він знову був безнадійно самотній.

Щоб пояснити йому, що сталося, було досить кількох хвилин. Один фізик-асистент, йдучи до комори, помітив людину в нижньому коридорі. Дивно тільки, що ніхто з численної команди зорельота не виявив чудовиська раніше.

“Але ж ми не маємо наміру спускатися чи наближатися до наших планет, — подумав Інеш. — Яким чином він зможе скористатися нами, коли ми увімкнемо тільки відео?..”

Інеш зупинився. Ну, звичайно, в цьому вся річ! Їм доведеться увімкнути скерований відеопромінь, і, тільки-но контакт буде встановлено, людина зможе визначити потрібний напрямок.

Ухвалу Інеш прочитав у очах своїх товаришів — єдину можливу за подібних умов ухвалу. І все-таки йому здавалось, що вони щось прогавили й до того щось надто важливе. Він повільно підійшов до великого відеоекрана в кінці зали. Картина, зображена на ньому, була така яскрава, така велична й прекрасна, що незвичний розум здригався перед нею, як від спалаху блискавки. Навіть він, хоч бачив це не раз, ціпенів перед неможливою, неймовірною космічною безоднею. Це було зображення частини Чумацького Шляху. Чотириста мільйонів зірок сяяли, неначе в окулярі величезного телескопа, здатного вловлювати навіть мерехтіння червоних карликів, віддалених на тридцять тисяч світлових років.

Діаметр відеоекрана становив двадцять п’ять ярдів[31] — таких телескопів просто ніде не існувало, і до того ж в інших галактиках не було стільки зірок.

І тільки одна з кожних двохсот тисяч сяючих зірок мала придатні для заселення планети.

Саме цей надзвичайної ваги факт змусив їх зважитися на фатальний крок. Інеш стомлено обвів усіх очима. Коли він заговорив, голос його був спокійний:

— Чудовисько розрахувало блискуче. Якщо ми полетимо далі, воно полетить разом з нами, захопить воскресителя й повернеться в доступний йому спосіб на свою планету. Якщо ми скористуємося скерованим променем, воно полине вздовж променя, захопить воскреситель і теж повернеться до себе раніше, ніж ми. За будь-якого випадку перш, ніж наші кораблі долетять до планети, двоногий устигне оживити чимало своїх родичів, і тоді ми будемо безсилі.

Він здригнувся всім тілом. Міркував він правильно, і все-таки йому здавалося, що десь у його думках є прогалина. Інеш неквапливо вів далі.

— Зараз ми маємо тільки одну перевагу. Хоч яку б ухвалу ми прийняли, без машини-перекладача він про неї не дізнається. Ми можемо розробити план, який лишиться для нього таємницею. Він знає, що ні ми, ні він не можемо знищити корабель. Нам лишається єдиний вихід. Єдиний.

Капітан Горсід порушив тишу, що наступила:

— Отже, я бачу, ви знаєте все. Ми увімкнемо двигуни, зруйнуємо прилади керування й загинемо разом з чудовиськом.

Вони обмінялися поглядами, і в їхніх очах була гордість за свою расу. Інеш по черзі торкнувся мацаком до кожного.

За годину по тому, коли температура в зорельоті помітно підвищилась, Інешу спало на думку таке, що примусило його кинутись до мікрофона й викликати астронома Шюрі.

— Шюрі! — крикнув він. — Згадай, Шюрі, коли чудовисько прокинулося й щезло… Ти пам’ятаєш? Капітан Горсід не міг зразу примусити твоїх помічників знищити локатори. Ми так і не спитали в них, чому вони зволікали. Спитай їх!