Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

коли вбивала на смерть. Вона з'являлася з печі або з душника і вилітала в кватирку. А іноді розривалася в будинку, спалюючи і будинок, і мешканців. З нею треба пильнувати. От і готово. Тепер слухай уважно. Ти станеш ось у цій ніші. Тут безпечно. В ніші розподільчий щит. Кожен важіль має номер. Дуже просто. Я піднімусь на місток верхнього пульта керування. Ввімкну установку. Куляста блискавка з'явиться ось тут. Вона повинна вийти на середину лабораторії. Я показуватиму тобі номери, і ти повертатимеш відповідний важіль. Ми виведемо блискавку прямісінько у вікно. Зрозумів?

— Зрозумів.

— Ставай у нішу.

— В нішу я не стану, пане професор, і рубильників не чіпатиму, — рішуче відповів Ганка.

— Тобто як це не будеш? — з великим подивом спитав Губерман. — Чому?

«Як пояснити Губерману, не виказуючи Марти?» — подумав Ганка і одразу ж відповів тоном простака:

— Тому що я боягуз, пане професор. Я боюся кулястої блискавки. У мене вже тепер тремтять руки й ноги.

Така відвертість трохи заспокоїла Губермана. Він навіть посміхнувся і промовив:

— Зроду б не подумав, що такий бравий хлопець може бути боягузом. Соромся, Ганка! Страхи твої безпідставні. Куляста блискавка — безпечна штука. Зовсім безпечна, запевняю тебе!

Ганка заперечливо похитав головою.

— Ти не віриш мені? — запитав Губерман.

— Ви ж самі казали, пане професор, що куляста блискавка капризна й примхлива.

Губерман розсердився. Він не сподівався, що «цей чеський тюхтій», як він називав Ганку поза очі, вміє запам'ятовувати, робити висновки і заперечувати, користуючись його ж, Губермановими, словами.

— От віслюк! Виходить, ти нічого не зрозумів. Адже я говорив про природну кулясту блискавку, а це ж штучна…

— Проте сила струму в ній сотня тисяч амперів, — не здавався Ганка, — а напруга — мільйони вольтів…

— Але ж ми керуємо нею! — гарячкував Губерман.

— Ще не досить успішно, — зауважив Ганка і прикусив губу. Здається, він бовкнув зайве.

Губерман насторожився. Жмутки його темних брів зійшлись до перенісся. Він навіть трохи зблід і запитав глухим голосом:

— Звідки ти можеш про це знати?

— Я на власні очі бачив ваші кулясті блискавки, коли блукав лісом, — відповів Ганка. — Досить хоч трошки щось тямити, і стане зрозуміло, що вони найчастіше летіли туди, куди їм, а не вам бажається.

Губерман хотів заперечити Ганці, довести йому, ніби блискавки підкорялися його наказам, але промовчав. Йому стало ясно, що словами нічого не вдієш. Ганка виказав твердіший характер, ніж можна було сподіватись, більшу кмітливість. До того ж, може, йому дещо відомо… Хіба не міг він з високого дерева побачити, як куляста блискавка убила служника — його попередника? Ні, Губерману не потрібні такі помічники. З Ганкою треба покінчити…

— Зухвалий хлопчисько! — закричав Губерман. — Ти мусиш беззаперечно виконувати всі мої накази!

— Посилати себе на смерть я не дозволю! — в свою чергу крикнув Йосиф.

Губерман розлютився. Він затряс кулаками, мов несамовитий, зарепетував не своїм голосом:

— Бунт? Це бунт? Так я примушу тебе підкоритися, негіднику.

Старий професор кинувся до сходів, що вели до головного пульта керування, замкнув за собою двері, щоб Ганка не міг побігти за ним у це безпечне місце, вискочив на поміст, відсапався, перехилився через поручні і промовив уже тихше зловісно-урочистим голосом:

— Так ось. Побачимо тепер, як ти бунтуватимеш. Зараз я вмикаю струм і…

— Вмикайте скільки завгодно, — промовив Ганка і попрямував до дверей.

Губерман хрипко зареготав:

— Помиляєшся. Нема ходу! Не вийдеш! — крикнув він. — Двері замкнені на засув ззовні. Ганс засунув їх. Ти в пастці. Можеш вистрибнути тільки у вікно, якщо тебе не лякає висота сьомого поверху. Ха-ха-ха! Можеш кричати — ніхто не допоможе тобі. Не хотів коритися добровільно — сама блискавка змусить тебе послухатися!

Ганка смикнув двері і пересвідчився, що вони замкнені. Нахиливши голову, він підбіг до вікна, а Губерман увімкнув струм. Здавалося, загуло, застогнало навіть повітря. Ганка мимоволі відступив од вікна до ніші, позираючи на велетенські кулі-розрядники. Але куляста блискавка виникла десь в іншому місці. Яскраве світло за імпульсивним генератором сповістило про її появу. Вона народилася в просторі між двома дископодібними напівпровідниками, одірвалася, як одривається від трубки мильна булька, і повільно попливла на середину лабораторії. Ганка мружився від сліпучого сяйва, але не міг не дивитися на біло-лілову кулясту блискавку. Він почув легкий тріск і шипіння, мовби хто бризнув на розпечену плиту. Можливо, це шипіло вологе повітря, доторкаючись до поверхні кулі, що мала температуру кілька тисяч градусів.

— Ховайся в нішу, якщо тобі дороге життя! — крикнув Губерман. — Поверни рубильник номер два!..

Ганці не залишалося нічого іншого, як підкоритися. Він став у нішу і вже поклав руку на рубильник, як двері зненацька відчинилися і на порозі з'явилася дівчина… — Норо!.. — Над головою Ганки пролунав протяжний крик. Нарешті оволодівши собою, Губерман промовив якомога спокійніше. — Норо! Зараз же вийди! Негайно! І зачини за собою двері! Я наказую тобі, Норо!

Дівчина тільки частково виконала наказ — зачинила за собою двері, але з лабораторії не вийшла. Вона навіть ступила два кроки вперед. Яскраве світло блискавки надавало її блідому обличчю примарного виразу. Вона скидалася на привид. Простягла руку вперед.

— Не простягай руки! Не ворушись! — несамовито закричав Губерман. — Рубильник два! Рубильник три! — це вже стосувалося Ганки. Йосиф підкорявся. Але куляста блискавка, ця засліплююча, але сліпа убивця, замість того щоб вилетіти у вікно, почала виписувати по лабораторії складні петлі, ніби вишукуючи жертву. А Нора з моторошним спокоєм стояла, не звертаючи уваги на блискавку.

— Не треба більше дослідів. Не треба більше смертей. Йосифе, ідіть звідси негайно!.. — вигукувала вона.

Вогненна куля швидко піднялася до стелі, а потім стала повільно знижуватись, наближаючись