Читати книгу - "Чорні зорі, Володимир Іванович Савченко"

За деякими відомостями, не підтвердженими ще правлінням концерну (яке взагалі намагається зберегти непорушну мовчанку з приводу цієї трагедії), на заводі виробляли нейтріум — ядерний матеріал надзвичайної густини й міцності, відкритий кілька років тому, незалежно одні від одних, вченими США і Росії. Невже цей матеріал, здатний ощасливити людство, використовувався для збільшення ефективності ядерних бомб?”

“АГЕНТСТВО НЬЮС. У Сполучених Штатах оголошено траур з приводу трагічної загибелі більше як 700 чоловік у Нью-Хенфорді.

Населення навколишніх міст і селищ тікає від поширення радіації”.

“ЮНАЙТЕД ПРЕСС КОРПОРЕЙШЕН. Представник правління концерну “Двадцяте століття” Ендрю А. Дубербіллер на прес-конференції в Сан-Франціско зробив заяву від імені правління. Заява була дуже коротка. В ній повідомлялося, що на заводі в Нью-Хенфорді справді виготовляли деякі вироби з нейтріуму, і там був запас урану, збагаченого ізотопом 235. Виходячи з інтересів зовнішньої безпеки держави, правління в даний час не може повідомити, які саме стратегічні замовлення виконував концерн на цьому заводі. Дубербіллер твердив, що всі роботи на заводі й зберігання запасів подільного матеріалу проводилися при старанному дотриманні правил техніки безпеки і що навіть за день до катастрофи не було помічено ніяких загрозливих ознак. Провадиться розслідування. Сім’ї загиблих робітників і службовців заводу одержать грошову допомогу за рахунок концерну.

Е.Дубербіллер відмовився відповідати на будь-які запитання кореспондентів”.

З ПРОПОВІДІ НАСТАВНИКА АНГЛІКАНСЬКОЇ ГРОМАДИ В ЛОС-АНЖЕЛОСІ ХРИСТОФОРА СТІЛЛА, ЯКА ТРАНСЛЮВАЛАСЯ ПО РАДІО:

“…Я дозволю собі нагадати віруючим братам і сестрам деякі ідеї абата Леметра про виникнення Всесвіту. Цей вчений, що намагався логічним шляхом зрозуміти мудрість господа, який створив світ наш, твердить таке. Був час, коли світ складався з одного гігантського ядра первісної речовини — нейтріуму; потім з якихось причин стався величезний вибух цієї надгустої й надміцної речовини, і світ розлетівся зірками. Сліди цього вибуху вчені ще й тепер знаходять у Всесвіті…

Я питаю: а хіба не цю первісну речовину — нейтріум — виробляли на заводі в Нью-Хенфорді? Хіба не можемо ми, просвітлені вірою й наукою, уздріти в трагічному вибуху на цьому заводі руку божу, що вказує нам на гріхи наші? Якщо він створив світ із нейтріуму, то чи не може він і покінчити з ним таким же шляхом? Я питаю: чи не є це попередження?..”

З НЕКРОЛОГА, ЩО БУВ НАДРУКОВАНИЙ У БАГАТЬОХ ГАЗЕТАХ:

“Наукова й військова громадськість Сполучених Штатів Америки висловлює глибокий сум з приводу передчасної трагічної загибелі двох визначних діячів американської науки, армії і промисловості — директора заводу в Нью-Хенфорді, доктора фізики, професора університету в Берклі Германа Дж. Вебстера і бригадного генерала, члена правління концерну “Двадцяте століття”, члена артилерійського комітету міністерства оборони Рендольфа Х’юза. Як тепер з’ясовано, доктор Вебстер і генерал Х’юз у ці дні здійснювали один гігантський стратегічний експеримент, який закінчився успішно. Встановлено, що під час вибуху вони перебували на заводі в Нью-Хенфорді…”

З ДОПОВІДІ СЕНАТОРА СТАРКА, ЯКИЙ ОЧОЛЮВАВ КОМІСІЮ ПО РОЗСЛІДУВАННЮ КАТАСТРОФИ В НЬЮ-ХЕНФОРДІ:

“Поки що причини вибуху встановити не вдалося. Місцевість радіусом у кілька миль заражена надзвичайно активною радіацією. Ночами над районом вибуху світиться повітря Отже, безпосереднє розслідування вогнища вибуху не провадитиметься, аж доки активність радіації не зменшиться до безпечних норм.

Зроблений експертами комісії аналіз радіоактивних залишків, на жаль, не дав нічого нового. Вони зійшлися тільки на тому, що таких радіоактивних слідів не могли залишити ні урановий, ні торійовий, ні плутонійовий, ні термоядерний вибухи…

Чи буде з’ясовано справжні причини вибуху — передбачити неможливо. Очевидно, катастрофа знищила її матеріальні сліди цих причин…”

Вони були ще живі, коли про них друкували некрологи.

Годі, після грому й двигтіння стін, вони опам’яталися порівняно швидко. Вебстер, який під час падіння ударився об ріг чавунного стелажа, опритомнів від болю в плечі.

Навкруги було тихо й темно. Кілька хвилин він лежав на холодній шорсткій підлозі, чекаючи, поки очі звикнуть до темряви. Але хоч як він напружував зір, пітьма залишалася непроглядною. Жоден квант світла не проникав сюди знадвору.

Звідкись долинало часте уривчасте дихання. Вебстер обережно підвівся на ноги, обмацав себе. Плече було ціле, тільки боліло від удару.

— Генерале, ви живі? — неголосно запитав він.

Поблизу почувся хрипкий стогін. Вебстер знайшов у кишені запальничку. Вогник, що спалахнув на гнотику, здався нестерпно яскравим. Тремтливе світло вихопило з темряви сірі колони, контейнери з чорними снарядами; від струсу деякі з них зсунулися з котків і перекосилися. Проте все було порівняно ціле.

“Що сталося?..” Вебстер повільно просувався вперед і мало не спіткнувся об генерала.

Той лежав, розплатавшись на підлозі. Сірий мундир зливався з бетоном Очі були заплющені, великий живіт судорожно здіймався й опускався. Вебстер став навколішки, розстебнув ґудзики у нього на грудях, потер долонями обличчя. Генерал опритомнів, зі стогоном сів, подивився на Вебстера дико витріщеними очима: у них був такий неприхований жах, що Вебстеру стало моторошно.

— Що з нами? Що сталося там, нагорі?

— Я знаю не більше, ніж ви, Рендольф. Здається, стався вибух… Очевидно, атомний.

— Що це, війна? Раптовий напад?

— Навряд… Не знаю, — кинув роздратовано Вебстер. — Мені ще не доповідали…

Бензиновий вогник у запальничці помітно зменшився. Вебстер надів кришечку й сховав запальничку в кишеню. Все поринуло в темряву.

— Що ви робите? Навіщо погасили світло? — панічно вигукнув генерал.

— Треба берегти бензин. А вам слід заспокоїтись… генерале.

Вони замовкли.