Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Куда збираєшся, єдиний? -
Насилу мати говорила.-
Куда ти хочеш мандрувати,
На кого хату понехати,
Батьківський хутір і оселю?
- О нене, світ ми тут немилий!
В чужому хочу ся набуть:
В чужому доля, а не тут…
Пішов легінь. Заріс лісок,
Хатина схилилась.
Поховали стару неньку,
Припало все пилом.
Розібрали добро люди -
Ні, добра не було,
Бо забрав піп за похорон...
Тим часом на кулі
Шкандибає в торбах старець.
Та й став, та й заплакав.
А ті люди говорили:
«От якийсь лайдака!»
Я гадав
Я гадав, що лиш у Римі
Торгуються лихом,
А то і в нас, в Цареграді,
Сумирно та тихо
Підточують корінь волі
Товсті та пузаті
Патріархи та кат зна що!
Але, чей, прокляті
Подавляться, бо та правда
Тверда, як залізо:
Масні книші лізуть в горло,
Залізо не лізе,-
Хіба добре наострене
І в мечі окуте,
В мечі катські!.. А це правда
Вічна, незабута.
Чи хто зміркує?
Чи хто зміркує, що є то в світі зрада?
Ніхто на світі ще не зміркував того.
Казали старі, що то від бога Лада,-
Коли ж то є так, то я не вірю в бога.
Підпаля ти дім - ти другий побудуєш,
Возьмуть тобі честь - ти другої дістанеш,
Затратя твій вік - по смерті ти не чуєш;
А зрадя тебе - твердов ти скелев станеш.
Та коби скелев, то ще би то нічого,-
Зробили би з тя кумира або плиту.
Да - ніж бо в серце!.. О, не вірю я в бога!
Мене ме за гріх, я го за біль судити.
У легіня
У легіня ворон коник.
Коникові гриву чешуть,
А самому молодому
Товариші трунву тешуть.
Утесали, змалювали,
Барвінками устелили,
Забираним коверчиком
Домовину гарно вкрили
Та й винесли на кладбище -
Така, хлопче, твоя доля!
Заржав коник вороненький,
Заснияла ясна зброя -
Та й більш нічо а нічого...
Чого більше в світі й треба?
Кажуть люди, що десь небо,-
Про віщо нам того й неба!?
О, чом, Дунай?..
О, чом, Дунай, о, чом, тихий,
О, чом же ти не рожевий?
Чо пісочок не перловий,
Бережечки кришталеві?..
Я би з пюрця павляного
Зладив човен та й весельце,
Я би поплив конець світа
Найти серцю рівне серце…
Сходив я світ, сходив другий,
Тридев’яту землю сходжу,-
Усе виджу, усе чую,
Усе знаю, все находжу;
Лиш серденька не находжу,
Лиш серденька - мому пару…
Було серце як то сонце,-
Люди вкрили чорнов хмаров;
Було серце як та рожа,-
Люди взяли попід ноги;
Було серце, як бог, праве,-
Юда продав свого бога...
Юда? Люди го продали!..
Да коби хоть в добрі гроші,
А то в корчмі за дві чарці...
О ти, світе нехороший!
ІЗ ЗБІРКИ «ДИКІ ДУМИ» [1876]
Дикі думи
Гой думи ж ви мої! Гой чорні ж ви мої,
Та де вас подію?
Украй Чорногори, 61 украй золотої
На швару 62 посію.
І муть Чорногоров легіники 63 трови 64
На лови ходити, 65
І муть мої думи у травах шовкових
Усі находити!
І муть Чорногоров легіники-юни 66
На оленя пасти, 67
І муть мої думи за срібнії струни
На гуслі вни класти!..
І муть Чорногоров легіники-юни
На гуслях тих грати,
І дума ме думі, а струна ме струні
Всю правду казати.
І голос відоб’єсь ділами 68 долами,
Плаєм 69 по рокиті 70
І підуть до церкви в неділеньку рано
Сльозою умиті.
А там запитають в самого владики,
За віщо забули?
За віщо ті люди, ох, думи ви дикі,
В кайдан вас закули?
І пустить вас, думи, небесний владика
По полю на волю,-
І найдете в світі, о мої ви дикі,
Ще й щастя, і долю!..
Розсипте ж ся, думи, о мої ви юні,
Як тії татари...
І загомоніте, як дзвони та струни,
Від хмари до хмари!
Гуцул-невір
Гуцул-Невір, половчанин 71 72 -
Хто на Русі го й не знає?
Плужить долом подолянин,
Піт кровавий утирає,-
Він же, стоя на рокиті,
Виграває у трембіту; 73
Хоть поруга всего світу -
Він ругаєсь всему світу!..
Ріж, розорюй, безталанний,
Чорну свою скибу-долю,
Доки світ сей окаянний
І тебе в ню не приоре!
І тебе!.. Там що за гія?.. 74
То куми з хрестин вертають:
Віра, милість і надія...
О! я тим затрембітаю!
Бо їх тільки й видко буде,
Що на гульках, на хрестинах,-
Обдурені бідні люде
Й ти, дитинко, обдурена!..
Там же - що знов буришкають? 75
Домовину бідну, голу!
О! я й ті затрембітаю,
Щоб їй чути аж до долу!
Бо їй тільки і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.